Що ж, любі мої, роман "Смак пристрасті" набирає обертів і тепер мій герой звернувся за допомогою до продажного працівника правопорядку. Вадим сподівається знайти дівчину й вибачитися, совість не дає йому спокою. От тільки чи вийде з цього щось, адже цей Новіков з'явився завдяки Марку, котрий має свої наміри й хоче отримати  увагу від Аліни.

Не буду спойлерити. Тримайте невеличкий кусочок)))

— Отже, наш непідвладний Вадим захопився дівчиною з родимкою й тепер йому не має покою. Ти знаєш, а це схоже на якийсь фільм.

— Годі мене підколювати. Я правду кажу, здається, в мене стрес чи як там правильно психологи кажуть, — потер скроні Вадим. Його мучила ця ситуація. Хлопець хотів би вибачитися перед незнайомкою, але не знав, як знайти її.

— В тебе почуття провини й ти не можеш заспокоїтися. Тобі треба вибачитися, — зробив висновки Марк.

— Гадаєш, я не хочу! — люті Вадима не було меж, ледь стримувався, щоб не вдарити друга. — Якби я знав хто вона, неодмінно б вибачився.

— Нагадай мені, біля якого ресторану ти тоді її підібрав.

— Біля “Квінса”. І що з цього?

— Ти не думав, що там є камери спостереження й можна буде подивитися хто до тебе сідав. Ти ж недалеко від нього стояв?

— Навпроти входу.

— Тож їдь туди й проси записи. Може зможеш дізнатися хто вона.

— Побачу я обличчя і що з того? На ньому не написано ініціалів, — він сумнівався в задумі друга.

— В тебе взагалі мозок припинив працювати, — якби його воля, то не витрачав би свого часу на нетямущого Вадима, але сподівався, що таким чином позбудеться конкурента. Він багато читав статей де писали про те, що ґвалтівники відчувають провину перед жертвою й ладні на все заради неї. Отож, він сподівався, що знайде цю дівчину й вмовить її вийти заміж за Вадима, точніше, потребувати від нього це. Тоді шлях до Аліни звільниться.

— Що ти пропонуєш?

— В мене є знайомий слідчий. Дуже падкий до грошей, тож він знайде цю дівчину й ти з нею зустрінешся.

— Заодно мене засадить, — розсміявся хлопець....

Чекаю вас. Буду вдячна за підтримку й хочу почути ваші думки, адже це мій експеримент. Цю книгу пишу не так, як попередні, тож, будь ласка, не проходьте повз й загляніть на мою сторінку))) Буду рада новим читачам й своїм підписникам.

Також, не забувайте про мій спільний роман з Софією Вітерець. Оновлення, якого через день, без затримок.

РОМАН ТУТ

Уривок з нової глави:

Знову поглянула на чоловіка й наші погляди зустрілися. В них було стільки емоцій, несказаних слів, що я не витримала й знову повернулася до вікна. Навіть захопилася самотніми деревами, що росли посеред лугу, невеличкими водоймами та джерелами, що траплялися мало чи не через кожні п’ять кілометрів.

Раптом побачила своє улюблене озерце. Так захотілося спинитися й милуватися його красою, як колись, коли була ще дуже маленькою. Тоді мені не так подобалося плавати, як спостерігати за його гладеньким плесом.

— Давай зупинимося, — тихенько промовила до Джейка.

— Ні.

— Що значить ні? Або зупиняй, або вистрибну! — не витримала я, помітивши на його обличчі таку знайому зухвалу усмішку. Саме того дня, коли ми зустрілися, я бачила її вперше.

— Ти не бачиш, що йде дощ? — промовив Джейк та поглянувши на мене й побачивши мій стан, миттю змінився в обличчі. — І в мене є для тебе сюрприз. Якщо приїдемо трішки пізніше, то він вже буде не таким, яким я планував його зробити. Ти потерпиш трохи? До речі, завтра зможемо приїхати сюди у будь-який час.

— Ну добре, — буркнула я й знову насупилася, сповзла по сидінню автомобіля, склала руки на грудях, у знак того, що ще гніваюся на нього...

До зустрічі на моїй сторінці! Чекаю Вас з нетерпінням.

Лише ВИ, мої читачі, своєю підтримкою надихаєте мене творити з новою силою, втілювати у життя все нові та нові історії, самовдосконалюватись!

Щиро Ваша Натіко Маер!