Отже я теж вирішила взяти участь у флешмобі "Перше знайомство". І сьогодні дам вам цитату знайомства Маші і Тимура з книги "Зіграй мою наречену. Наречена для боса". 
Уривок 1, безпосередня перша зустріч.

— Дівчино! — я відчула, що мене трясуть за плече. — Ви мене чуєте? — продовжував охоронець. — Говорив же мені Толян, поки я стою тут і охороняю цей душний офіс, кожну секунду десь відкривають пляшку пива і стукають по столу воблою... Треба кидати цю роботу...

Я подумала, що все вже минулось, і спробувала сфокусувати погляд на охоронцеві, який вже відпустив мене, але виходило кепсько. Земля продовжувала йти з-під ніг, перед очима все взагалі зливалося в одну сіру пляму… Я спробувала дістати з кишені ліки від головного болю, але раптово загорланив охоронець:

— Стояти і не рухатись! Руки залишати у полі мого зору! — прокричав він, знов заламуючи мені руки.

—...Досить трясти її, Попович! — почула я уривок фрази, який сказав приємний чоловічий голос прямо біля самого мого вуха і розплющила очі, одразу зустрівшись поглядом з блакитними як небо очима. — Ви як? — запитав мене молодий чоловік, а я як якась дурепа ще пару секунд просто дивилася в ці очі...

— Тимуре Володимировичу, я просто намагався допомогти... — бубонів охоронець фоном.

А темноволосий володар пронизливих блакитних очей тим часом продовжував дивитися прямо на мене. 

Я нарешті повністю прийшла в себе і тепер могла ще краще розгледіти молодого чоловіка, який підхопив мене...

— Тимурчику, привіт, — раптом поруч з моїм рятівником пройшла гламурно вдягнена блондинка. Вона ледь помітно торкнулася кінчиками пальців його руки. — Сьогодні зазирнеш на зйомки реклами для Єви?

Вона дивилася на нього таким хижим поглядом... Напевно тому, що зовсім недоїдає, бідненька. 

— Привіт, кицюню, — мій рятівник тепер дивився тільки на блондинку, він інстинктивно облизнув нижню губу й усміхнувся. — Не знаю, сьогодні в мене відбір секретарок. 

— Можна сказати, справжній кастинг, — раптом звідки не візьмись, вискочив той самий блондин, якого я трохи раніше вже бачила на машині і потім з якоюсь моделлю чи акторкою. — Блін, я тебе чекаю-чекаю, там вже стільки кралечок зібралось! 

Тим часом одна з тих кралечок демонстраційно хмикнула і поцокала своїми височенними підборами геть. 

— Дене, тобто, Денисе Олександровичу, а чому це ви на мене чекаєте? — мій рятівник хитро усміхнувся своєму другові. — Ніби ж секретарку мені обираємо, а не тобі.

— Ну ти ж мене знаєш, я не можу пропустити кастинг такого рівня, — серйозно заявив цей Денис, хитро усміхнувшись. — Може, і мені хтось приглянеться, — додав він, вималювавши руками фігурку дівчини з формами типу «пісочний годинник». — Хтось з таким самим хижим поглядом, як оця твоя фіфочка. Миленька блондинка, а може навіть гаряча брюнетка…

— Яка різниця, блондинка чи брюнетка, все одно й та, й інша на "б", ну ти розумієш, — Денис усміхнувся, підійшов до мого рятівника і почав щось шепотіти йому на вухо. Вони пройшли прохідну і пішли до ліфтів, а мені... Мені стало ніяково. 

Дарма, дарма я прийшла сюди. І що він мав на увазі про оце на "б"? 

— Дівчино, раз ви не на кастинг комедійних акторів, чи може бути, що ви прийшли на співбесіду на посаду секретарки? — голосно і здивовано запитав охоронець. 

А я готова була провалитися крізь землю.

 Уривок 2, знайомство:

Коли зайшла до кабінету, в якому мала проходити співбесіда, то одразу побачила того самого молодого чоловіка з рецепції... Того, який не дав мені впасти й буквально врятував від дивного охоронця.

Наші погляди на мить зустрілися, але я одразу подивилася кудись вбік. Мої щоки зараз, напевно, почервоніли. Невже це саме для нього і потрібна секретарка?...

— Доброго дня! — привітався з нами той самий блондин, якого я зустріла ще перед будівлею.

— Всім доброго дня, проходьте, дівчата, сідайте на диван, — привітався з нами той, хто врятував мене. — А першу прошу підійти до столу, — наші погляди знов зустрілися.

— Доброго дня, — я усміхнулась і пішла до столу, але щось пішло не так і я спіткнулася буквально на рівному місці.

Від несподіванки впустила роздруковане резюме на підлогу і ледь не впала. Добре хоч окуляри не спали. Блін, якби була нагорода за незграбність я б її точно виграла... А коли б прийшла на нагородження, то впустила б її.

— Ви як? — злегка стурбовано перепитав мій рятівник, інстинктивно навіть привставши зі стільця.

— Все н-н-нормально, Тимуре Володимировичу, Денисе Олександровичу, — заїкаючись сказала я, швидко схопивши з підлоги аркуш з резюме і різко підвівшись. — Мене звуть Марія Простова, ось моє резюме, а також мотиваційний лист, — я підійшла до столу і простягнула злегка зім’ятий аркуш саме моєму рятівнику Тимуру. — Я з відзнакою закінчила Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна за напрямком «Міжнародна економіка», крім того, паралельно я вчилася в цьому ж університеті за напрямком «Журналістика». Їй я вчилася на заочному відділенні, але також отримала диплом з відзнакою, — на одному диханні випалила я. — Крім того, я проходила практику в економічному виданні і маю рекомендації.

Коли я нарешті замовкла, то зрозуміла, що ці двоє дивляться кудись на мої ноги. Перевела погляд на себе і зрозуміла, що мої панчохи були розірвані на обох колінках. Дві величезні дірки на кожній, ніби як спеціально.

Дівчата і Денис Олександрович, здавалось, намагались своїми поглядами пропалити в мені дірку. Один Тимур Володимирович, здавалось, над чимось задумався. Коли я вже  практично відкрила рота, щоб перервати незручну мовчанку, попрощатися і сісти на місце, то мій можливий роботодавець раптом заговорив:

— А ми з вами хіба раніше зустрічалися? Звідки ви знаєте моє ім’я? — зацікавлено запитав він, зовсім не звертаючи уваги на мої панчохи.

— Годиною раніше, на прохідній, — нагадала я йому.

— Точно, це ж те саме страх...

— Денисе!

— Та сама дівчина! — випалив Денис Олександрович. — З прохідної! — додав він, просто повторюючи те, що я сказала раніше.

— А у вас гарна пам’ять, — Тимур Володимирович усміхнувся мені, а потім почав проглядати моє резюме.

Якщо вас зацікавили уривки, запрошую до прочитання роману "Зіграй мою наречену. Наречена для боса" (тут є картинка)