Флешмоб "Перше знайомство героїв"

Щось давненько у нас флешмобів не було...

Пропоную всім бажаючим взяти участь у новій забавці під назвою "Перше знайомство героїв". Розміщуйте у своєму блозі уривок із твору, де описана сцена знайомства Його і ЇЇ :)

Я хочу запропонувати епізод із свого роману  "Пройти під веселкою"

Його героїня Міра несподівано потрапляє до загадкового світу, де на неї чекає багато сюрпризів - приємних і не дуже. Але дещо, що спочатку здається халепою, може згодом обернутися і на краще, чи не так?

Отже, вирушаємо у мандрівку...

***

Вуличних ліхтарів на кордоні не було, але в вікнах будинків горіло світло, та й повний місяць, що вже встиг піднятися над обрієм, робив пересування цілком комфортним. Але доводилося дивитись під ноги, бо на вулиці  частенько траплялися калюжі. Тож я йшла, опустивши голову, лише час від часу поглядаючи вперед, щоб зорієнтуватися, чи близько мета моєї мандрівки.

Коли з одного двору несподівано вискочила велика чорна тварюка і мовчки кинулася на мене, це стало справжньою несподіванкою. Я навіть крикнути не встигла. В голові промайнула тільки думка про чудовиськ, які загризли кота бабусі Одарки. Це, певно, одне з них і є. Перебралося через стіну, і тепер мене з’їсть. Отак безславно закінчиться мій життєвий шлях…

Від страху я заплющила очі і, здавалося, навіть перестала дихати. Лежала на землі в незручній позі, придавлена лапами цієї тварюки, а вона щось не спішила перегризати мені горлянку. Тільки голосно сопіла, немов у неї був нежить. 

Раптом я почула над собою людський голос.

 — Друже, фу, пусти її!

Тієї ж миті чудовисько гавкнуло та кинулося до свого господаря, залишивши мене у спокої, а я зрозуміла, що то був усього-навсього  собака. 

 — Вставай, він не вкусить, — промовив той же чоловічий голос, звертаючись уже до мене. Я незграбно підвелася, оглянула свій одяг. Чорти б забрали і цього пса, і його господаря, котрий випускає такого монстра вільно бігати селом! Я примудрилася звалитися прямо в калюжу. Ззаду джинси і куртка були в рідкій багнюці, руки теж перемащені, на грудях — відбитки брудних собачих лап.  

 — Чому ви його не прив’яжете? — невдоволено спитала я. — Так і померти з переляку можна!

 — А не тиняйся сама поночі — то й не помреш, — досить грубо відповів незнайомець.

Я придивилася уважніше — і  по одягу зрозуміла, що це був саме той хлопець, якого Васько називав Чудним. Місцевий, тобто. Тоді я не побачила його обличчя, тепер теж не дуже могла роздивитися — він стояв у тіні, а біля нього крутився той самий Друг — кудлатий чорний  собацюра,  трохи схожий на ньюфаундленда. 

 — Культура з вас аж пре, — сказала я, бо що ще було додати? Але й промовчати не змогла.

Він тільки презирливо пирхнув.

Я сяк-так вимила руки в тій самій калюжі, підхопила сумку, що теж була в болоті, і, гордо задерши носа, продефілювала повз грубіяна. Проте не встигла зробити й кількох кроків, як він гукнув:

 — Ти не туди йдеш!

Через клятого собаку я зовсім втратила орієнтування: тепер усі хати мені здавалися однаковими, і я геть розгубилася. Як  маю знайти дорогу?

 Чудний якийсь час спостерігав за тим, як я розгублено озираюся в різні боки, здавалося це видовище його тішило. А потім він свиснув своєму собацюзі та попрямував у мій бік.

 — Давай вже заведу тебе, — сказав похмуро.

***

Ми йшли мовчки, він — дуже швидко,  а я майже підтюпцем, щоб не відставати. Кудлатий Друг мирно трюхикав неподалік від мене, певно, вже прийнявши за свою та не виявляючи жодної агресії. 

 — Якийсь дивний тут у вас вечір відпочинку, — сказала я. — Пісні хором співають, ти ба!

 — А у вас що, не співають? — буркнув Чудний.

 — Ну, по всякому буває…

Я якраз збиралася розповісти про наші дискотеки, коли, здавалося, десь зовсім поряд пролунав такий моторошний звук, що я аж підскочила на місці. Він почався загрозливим гарчанням, потім перейшов у гучне пронизливе виття,  від якого по шкірі миттю побігли мурашки. А потім невідома істота різко вмовкла, проте тиша, що запанувала на кордоні, видалася мені ще страшнішою. Здавалося, все живе завмерло, причаїлося в недоброму передчутті, гадаючи — що тепер буде, кому сьогодні не пощастить? 

Я мимоволі схопила хлопця за руку, правда, тут же засоромилася своєї дитячої паніки та відпустила його долоню. Пес наїжачив шерсть на загривку й погрозливо загарчав, здавалося, він теж налякався. Тільки Чудний виглядав абсолютно спокійним, трохи постояв, ніби до чогось прислухаючись, а потім знизав плечима і продовжив свій путь. 

 — Що це в біса було? — спитала я, підбігаючи за ним.

 — Смерть за кимось приходила, — значуще поглянув на мене Чудний. — Стоїть там, за муром, і роздумує, кого б забрати.

 — А воно може сюди перебратися?  — в мене зуб на зуб не потрапляв чи то від страху, чи від того, що одяг намок у калюжі й неприємно холодив тіло.

 — А хто ж його знає…

 Тут ніхто не говорив прямо, усі полюбляли якісь недомовки, таємничі натяки і тому подібне. Чомусь саме поведінка цього хлопця особливо мене дратувала.

 — Що це за світ у вас такий? — я зупинилася і прямо викрикнула ці слова йому в обличчя. — Наче зборище якихось збочених ідіотів! Ніхто не може нічого до пуття пояснити! Що тут відбувається? Наукові експерименти? Збіговисько божевільних? Нас викрали інопланетяни? Чи все це, разом узяте?

 — Ти так швидко белькочеш, що я нічого не розумію, — спокійно відповів він. — Ходімо швидше, бо в тебе вже зуб на зуб не потрапляє. 

 — Чому я тут опинилася? — мабуть, питання безглузде, але воно саме зірвалося в мене з язика.

 — Це покарання за гріхи предків. 

 — Які ще гріхи?  — не зрозуміла я.

 Він позіхнув, прикривши рот долонею. Всім своїм виглядом демонстрував, як мріє поскоріше здихатися моєї компанії. Але все ж відповів:

 — Колись давно твої предки недобре вчинили з моїми предками, вигнали їх з їхньої рідної землі. Моєму народу довелося перебиратися із гарного, доброго світу у цей — значно менш приємний. Тому, як кажуть мудреці, Боги карають нащадків злочинців, і також переносять їх сюди. Щоб вони спокутували збитки, завдані моєму народові.

 — І що ж це твій улюблений народ відцурався від тебе? — спитала я, зачеплена за живе його зневагою. 

 — Якщо ти зараз не замовкнеш, візьму тебе за шкибарки й перекину через стіну, — пригрозив він.

І я зрозуміла, що це не жарт. Цей дивак дійсно настільки образився, що може виконати свою погрозу. Тому я змовкла, понуро дивлячись собі під ноги...

***

Ця історія вас зацікавила? Не гаючи час, розпочинайте читання захоплюючого фентезійного роману "Пройти під веселкою". Тільки до кінця дня на книгу діє знижка 25% - її можна придбати усього за 26 грн!