Міфічніісторі1 О марфонцях упоротих замовимо слово

Після невеличкої розмови про те чому мало пишуть книжок про кам’яну добу я згадав одну зі своїх улюблених історій яка гарно висвітлює те наскільки можуть різнитись подія та уявлення про неї

Всі певно чули історію про героїчного хлопчика Філіпіда, що приніс радісну звістку Афінянам про те що: “там наші їхніх того”. І помер. Ну, ясна річ, помер. Він же пробіг 42 кілометри від місця битви до Афін. Іще на честь цього, гідного поваги вчинку, влаштовують різні забіги на 42 кілометри (для тру) та 21 кілометр (для тих хто ще не тру, але вже сильно хоче). Чули. А не замислювались чого на честь видатного вчинку бігають не кращі бігуни сіл/міст/районів, а всі охочі велетенською юрбою?

Ну то давайте розкажу. Зробіть собі чаю і нумо пориньмо в сиві глибини історії. 

А діло було так. 

Якось давно. Ще до того як Олександр Філіпович осідлав Буцефала, але вже після того, як прах Ахілла Пелейовича перевезли на острів Зміїний (так той що у Чорному Морі). Вирішили Афіняни підгадити сусідам Персам на кордоні аби відволікти їх від роздумів про розширення імперії. І спокусили містян Мілета повстати проти тиранії. Обіцяли допомогти десантом, інструкторами та демократією. Але коли побачили що персів дох…. (Тут має бути слово класика, що означає “дуже багато”) як масла. Розумно вирішили прикинутися деревом і віддатись на волю течії що відігнала кораблі назад до Афін. 

Перси ж, як розібралися з містянами Мілети, відчули що між ними та Афінянами лишилось якесь нерозібране питання. Та і уражена гордість свербіла понижче спини. Тож зібрали невеличкий десант. Так на швидку руку. Що знайшли. Ну тисяч 60. Дістали з загашнику афінського зрадника, що знав найкращі маршрути до міста та де афіняни тримають вино. І попливли до соняшної Еллади, з візитом ввічливості. 

Афіняни відчули що справа пахне смальцем. Зібрали усе що могли зібрати і наскребли 10 000 бійців. Поставили за головного Мільтіада. Та відправили рятувати рідну землю. 

“Ну зашибісь” - сказав Мільтіад: “Шановні, кулемет ще не вигадали. Що я маю робити?”

“Спитай поради у Афіни” - відповіли батьки міста: “Вона богиня війни і взагалі розумна баба. Може що підкаже”. 

Що сказала Афіна гордому сину міста імені себе історія не зберегла. Та задивнувши полум’яну речугу Мільтіад повів своїх вояків на зустріч славній, але болісній загибелі. Правда злі язики поговорюють що оскільки він знав персів та те як вони воюють то мав план. І оскільки він був мужик розумний то певно це не далеко від правди.

А з моря тим часом наближались перси. Які, оцінивши розмір зустрічаючої делегації Афінян, вирішили розділити війська. Ні звісно афіняни мужики грізні шити розфарбовані бороди розчісані, а списи начищені. Проте чисельна перевага то чисельна перевага. Тож справедливо розсудивши що два до одного це теж перевага. Та і на берег усі не влізуть. Тож відправивши в бій най суворіших та моцних бійців (себто тих кому не пощастило опинитись ближче до берега) решта війська героїчно рушила у бік Афін. Аби продегустувати місцеве вино та обсудити з афінянками тонкощі грецької трагедії. Ну і звісно підготувати місто до належної зустрічі тріумфаторів.

- Курва. - промовив Мільтіад. (ну не прям так щоб курва, але я певен давньогрецькій є відповідний замінник).

Відступити з берега він не міг. Тут вже перси висаджуються. Не приховуючи наміри заподіювати добро та наносити радість. Але і Афіни могли висловити основним силам перського війська хіба шо рішучий протест. А протести, навіть самі рішучі, і в ті казкові часи мало колихали ради списів. Тож Мільтіад задвинув ще одну речугу і рішуче розпочав бій. 

Облишимо поки епічне банальне полотно, та відійдемо у бік. Бо, як показує мій досвід, варто триматися на поважній відстані від місця де зграя недобрих мужиків гамселить одне одного важкими металевими предметами. Повірте мені, я в бугурти десяток років ходив. Вони там лупцюються що скажені. Так от давайте поговоримо про інформацію. Точніше способи її доставки. Як ви можливо здогадуєтесь у 490 році до нашої ери. (себто майже три тисячі років тому) фейсбук та телеграм працювали не дуже. Вишок 5G теж видно не було. Я вам більше скажу з конями в Афінах теж було не дуже добре. Товар то був дорогий і переважно імпортний. Але цікавість людська існувала задовго до часів інтернету і задовольняли її давні греки тим чого в них було вдосталь. А саме юними хлопчиками. (Ні це все ще не яйоний фанфік за мотивами грецьких легенд).

От і ганяли цих юних бігунів афіняни туди сюди цікавлячись як власно іде процес демонстрування непохитної волі грецького народу перським загарбникам.  Бо іт протести що вже були висловлені перському флоту піддані Дарія відправили у пішу прогулянку до півострова Індостан, помилуватись на лінгам Шиви. А оскільки з літаками така ж трабла як з інтернетом... Назад ті протести варто не раніше народження Цезаря у домі Юліїв. От і бігали ті хлопчики туди сюди сповіщаючи афінян що наша бере і нагадуючи Мільтіаду що зима … тобто перський флот все ближче до Афін. 

Певно хлопчиків було багато і після пробіжки вони відпочивали. І цілком ймовірно що коли юний Фліпід прибіг з запитанням: “Ну шо як?” Він цілком міг почути від скривавленого та стомленого Мільтіада: “наша взяла” і радісно побігти не пам’ятаючи себе назад до Афін. Де старійшини вже догризли в очікуванні нігті разом із пальцями. І виклавшись на всі сто помер донісши радісну новину.  Але от яка шутка. Ця звістка ніяк не впливала на перський флот. Знали це старійшини Афін. Знали це Перси. Заяв це Мільтіад. І на став час про це дізнатись грецькому війську. 

- Сууууккккаааа…. - протягнули греки. 

Звісно японської вони не знали. Але протяжність та глибина вимови чітко вказувала що тепер то їм усе зрозуміло. 

І

Афінське військо.

Те саме що щойно пром’яло кабіни супостатам біля містечка Марафон.

Підвелося на ноги.

І бігом рушило до Афін.

Ті самі сорок два кілометри.

І прибігли. Раніше  ніж перські кораблі припливли. 

І вишукувались в бойові шеренги на новому узбережжі.

- Курва, - видихнули перси. (Ні вони теж не знали польської, але я певен що у давньоарамейській теж є відповідник) Побачивши знайомі шити. Правда добряче замурзані кров’ю. 

І справедливо вирішили що це якісь неправильні люди. І вони точно роблять не правильне вино. А їх жінки ну точно не розуміються на поезії. Тож принісши афінського зрадника у дар Посейдону хоробро рушили додому. 

Ясна річ, що вся ця історія дуже вразила греків і інші міста теж вирішили показати що вони не гірше. Та і нащадки ладні були показати, що моцні як пращури. Тож і стали бігати юрбою на сорок два кілометри. 

Але хай давні греки спочивають на соковитих травах Елізіуму. І повернемось у нас час де інформація рухається швидше ніж обробляється мозком. І спробуйте уявити собі наших звичних марафонців, що спочатку машуть пару годин дринами залізними. І роблять це надягнувши важку та незручну броню. А потім ще у ції не легкій броні кудись біжуть. Всі разом. І на фініші не падають за мертво відпочивати, а шикуються у бойові шеренги сповнені ентузіазму ще пару годин колошматити ворога. Якось не віриться. А люди давнини таке могли. (Після такого легко повірити, що і кілька тисяч тонн каменю вони могли скласти в пірамідку, чи затягти сто тонну брилу в гору на пару тисяч метрів. От що з людьми робить відсутність інтернету)

Мораль? Та ні. Просто я згадав одну з історії яка мене вразила до глибини душі. І показала наскільки, з часом може, мінятись сприйняття. І як сильно ми насправді міряємо реальність по собі. А на сьогодні все. Сподіваюсь історія вам сподобалась. В мене їх таких ще багато ;)