Привіт!

Рада повідомити, що принцеса-чарівниця Карна повертається на сторінки книги "Астаро. Східний Ліс" , аби розповісти свою історію повністю))) Так, вам не почулось❣️ Після досить таки тривалої творчої відпустки я взялась за продовження роману, і маю надію, що продовження виходитимуть частіше.

(Постер до нового розділу)

(Не змогла пройти повз цієї картинки? Ідеально підходить для зображення принцеси Карни❤️)

Пригадую, в коментарях багато читачів були спантеличені кривавим безчесним вчинком Карни, і мабуть, були б раді, якби після вигнання принцеса просто безслідно зникла. Але - ❣️ інтрига ❣️ - вона постає перед нами в образі дорослої темної відьми. Бажаєте дізнатись, що змусило її до цього? Тоді переходьте за посиланням в назві книги і пориньте у світ королівств, древніх звичаїв, магії та панування відьом)))

Я залишаю невеличкий уривок із нового розділу:

" "Страх буде завжди, але його можна побороти"...

Ті ж самі перелякані зелені мигдалеподібні очиська  Карна уперше побачила в домі старої наставниці багато років тому.

- Познайомся, це Хельга, - вказала чарівниця на тоненьку фігуру в темному плащі з рудими косичками. Дитяче личко виглядало допитливим і таким милим... Несміливо маленька дівчинка постягнула руку.

- Вітаю! А я - Карна, - лагідно посміхнулась їй тоді колишня принцеса. 

Спогади застали неочікувано. У цей останній вечір перебування в Кораловому місті її доля змінилась безповоротно. І навіть на краще.

Згадалось, як поряд з Хельгою, вчепившись за неї всім тілом, сиділа ще одна чорнява дівчинка. Капюшон закривав пів обличчя, а руки тремтіли, мабуть, від холоду.

- Я - Мелінда, недавно минуло десять, - майже по складах заговорила, пишаючись. 

- Мені уже пора, - тоді ж приголомшила її Матір Півдня. - Шлях завершено. Уже скоро. А ти потурбуйся про моє насліддя. Стань їм вихователькою.

Пригадалось, як дівчині, котру безчесно зрадив коханий, в ту мить відняло мову.

- Я? - через секунду прошепотіла, витріщивши очі. Долоні автоматично потягнулись до низу живота, і це не приховалось від пильного погляду відьми. Здогадувалась вона чи ні, проте на цю тему не висловилась.

- Мене ж прогнали. Не маю права зватись принцесою, - намагалась заперечити. - Та й небажано бути мені тут. Їхати потрібно...

Можливо й хотіла Карна виконати прохання, та не могла. Як їй турбуватись про чужих, коли своє не змогла захистити?

- У них більше нікого немає, - відьма не зважала, а правила своє далі. - В монастирі, де я їх ховала від посторонніх, послушниці щось помітили. Гламур спадає. Хельга і Мел - не звичайні дівчата, і скоро всі це зрозуміють. Їх не приймуть, а моя жертва і всі ці маскування пропадуть намарне... Прошу!

- Не знаю. А чому я? Ви ж могли обрати будь-кого... Невже із темних нікого не лишилось?

- В тобі щось є. Внутрішня сила, переконання, воля... Ти вистоїш. Станеш могутньою. Це в крові закладено...

"А вона була права", - відмітила про себе Карна. Вистояла. Не здалась. Піднялась на найвищий щабель магічної ієрархії, і з часом зогла викоренити всі думки про невірного коханого. Якщо й згадувала про нього, то лише як про правителя Центуріону.

- Від влади кинджала ніхто не застрахований, - так про Моргана відізвалась Матінка. - Лиходій був іще тим маніпулятором, вмів знайти підхід навіть до праведної душі. Радію, що це чудовисько в глибинах Ашерону, бо саме там його місце. В зброї живе частинка його душі, тож... Усе, як з бумерангом. Ти зрадила його очікування, він відповів не менш підло... Що ж, побачимо, до чого призведе його жадоба влади...

- Побачимо, - шепотіла, востаннє роздивляючись краєвиди рідного міста через віконце карети. Втекла разом із вихованками. Тоді всередині також панував темний ліс невідомості.

- Життя - то мінлива річ. Є в ньому не лише карколомні злети, а й безліч падінь. Як я хочу, аби вони це пам'ятали... "

Зустрінемось на сторінках книги))) Приємного читання!