Всім доброго суботнього ранку. Я не змогла пройти повз і також вирішила приєднатися до такої чудової ідеї від Марі Керімей. 

Сподіваюсь, ця невеличка історія з мого життя підніме вам настрій й нагадає про щось подібне.

В багатьох з нас є дітки і більша кількість з них, будучи маленькими, не проходила повз кухні.

Так от і мене це "щастя" не обійшло стороною)))) як зараз пам'ятаю цей суботній день.... Втомлена, після роботи (от бува в мене, що після п'ятниці, не можу наступного дня роздерти очей). І от я лежу в ліжку, сподіваючись на допомогу старшої доньки, котра повинна слідкувати за молодшою сестрою двох рочків.

Спочатку продовжую солодку дрімоту, але коли чую, точніше нічого не чую (зазвичай, коли дитина затихла - чекати лиха))) швидко підіймаюся з ліжка на пошуки малечі. Старша сидить в кімнаті і з здивованими очима відповідає, мол щойно сестричка була тут.

Гукаю молодшу і чую в котельні легенький сміх. Заходжу і бачу свою "красуню" вимащену всю в золу з каструлею між ніг (в нас твердотоплевний котел і моє щастя, що він встиг захолонути і не горів в той момент).

Спочатку жах і намагання стримати будь-які крики, щоб не налякати й встигнути залишити цей момент на пам'ять - сфотографувати.

Що ж до каструлі... Моя любляча господиня приготувала нам "кашу" з гречки, гороху й вечірнього залишку сировини для опалення, тобто дров(певно, останній інгредієнт мав слугувати підливкою)))))

На додачу мене чекала родзинка страви - двогодинна пінна вечірка.... Досі пам'ятаю, як відмивала золу з свого "негрітосика". Не думала, що це так важко))))

Звісно, чоловіка мала порадувати й культурно залишила страву на обід)))) а як же, дитя старалося й було б не гарно, з мого боку, не залишити і йому на пробу... Ахах.

От такий рецепт гарного настрою вам на день, любі мої. Сподіваюсь в майбутньому моя донечка не "балуватиме" свою сім'ю такими екзотичними стравами))