"Мені цього мало"

М..... Цього й ви, і я чекали ну дуууже довго.

Сьогоднішній кусь, який я не могла не згадати!

"Перевиховання мамусиного синочка"

- Так ось чому ти завжди такий спокійний, - посміхнулась Ві.

Спокійний? Якою ж вона була далекою від істини. З нею довелося забути про те, що це таке і навчитися одному - просто стримувати себе, яких би почуттів це не стосувалося - гнів, роздратування, бажання. Чого тільки коштувала сьогоднішня витівка Андрія? Якби він так не хотів переконатися, що з Віолою все гаразд, тому були б непереливки.

Макс прикрив очі, розуміючи, що довго так не витримає, про що прямо і повідомив дівчині. А там хай сама вирішує, як бути. Принаймні, він повинен про все сказати прямо.

- Ві, я більше так не можу, - хрипко вимовив, сплітаючи їхні пальці. - Я не хочу, щоб цей виродок навіть пальцем до тебе торкався. Ні він, ні хтось інший.

- Сподіваюся, це було лише хвилинне помутніння, тому що і сама не хочу нічого подібного, - зізналася дівчина.

- Всі знають, що між нами нічого немає, тому так і відбувається. Той же Андрій не сунувся б до тебе, якби все було інакше.

- Про що ти?

- Дозволь мені бути твоїм хлопцем. Чи не фіктивним, а справжнім. Щоб я міг без докорів сумління набити морду покидькові, якщо він сунеться до тебе, і цілувати не тільки доводячи комусь, що ми пара, - їхні обличчя були зовсім близько, і його гаряче дихання обпалювало губи дівчини. Здавалося, ще трохи й він поцілує її, але цього не відбувалося.

- Навіщо тобі це? Хіба мало зі мною проблем?

- Мало, - зізнався Макс. - Мені мало всього, що з тобою пов'язане.