У свій час зачитувалась "Золотою трояндою" Костянтина Паустовського. Деякі абзаци закарбувались в пам'яті. Зокрема про визначення справжнього змісту письменництва.
Минуло дуже багато років, а ці правила для мене не змінились.
Письменник не повинен кокетливо вимахувати ручкою, він покликаний, обливаючись потом, творити...
Іноді буває - напишеш, викладеш усе, що задумав, поставиш крапку, а душа ще тремтить і проситься: продовжуй!
І треба летіти, прислухаючить до свисту власних крил... Нести у світ те, що назріло, достигло певної кондиції внаслідок життєвих випробувань...
Не назвеш це досвідом, бо досвідчений письменник - то мудра людина поважного віку. А що поробиш, коли у власній оболонці сміється і підстрибує невгамовне дівчисько?
Так і прямую з ним, з отим нетерплячим дівчиськом, через роки, через радощі і прикрощі, гортаючи сторінки написаних творів, мріючи про нові здобутки на ниві письменництва...
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати