Запрошую до прочитання моєї дещо архівної та ностальгічної історії "Горинь", про яку я і написала наступні рядки. Залишайте відгуки та враження, буду рада будь-яким словам, критиці в тому числі. 

"Чесно кажучи, лист про себе мені не хотілося писати в художній формі. Життя надто прозаїчне, пряме, щоб шукати до нього метафори та забобони. І водночас занадто складне, щоб з’явилася можливість правдиво передати всі почуття та події, які супроводжують нас в цю надзвичайно коротку для Всесвіту мить.

Я Аліна, мені майже 20 років і я надзвичайно люблю писати. Насправді, не скажу, що у мене є багато досвіду у цій справі. Чи вмінь. Та й таланту, можливо, як такого немає. Просто є любов до тексту та багаж емоцій, які потрібно передати. Тому, мабуть, я цим і займаюся.

Все життя прожила у Львові. Чесно кажучи, хотіла би повернутися сюди, коли зможу, щоб знову відчути цю загадкову атмосферу міста, вулицями якого течуть кава й шоколад. Але поки я щаслива мешкати в Рівному з коханою людиною та пізнавати невідомий мені світ.

Мій твір про річку Горинь. Трапилося так, що я ціле літо провела в мальовничому Степані і майже щодня ходила разом з хлопцями рибалити. Відверто кажучи, цей процес мало мені подобався. Але перебування біля річки, читання улюблених книжок чи просто споглядання за тим, як тече вода, приносили мені неймовірний спокій, впевненість та силу. Мабуть, я трохи сумую за цими днями. Тому й хотілося віддати належну подяку цьому селищу міського типу та життєдайній Горині. Так як вмію і відчуваю."