З особистого досвіду знаю - у людей, котрі знаходяться "по той бік барикад" книги, тобто у читачів, майже немає уявлення про те, як відбувається написання твору. Для них це загадка, яку не може розгадати навіть Сфінкс) 
Можливо, хтось навіть вважає, що це виглядає приблизно так: 

Сидить собі сумний Стівен Кінг/ Джоан Роулінг чи хтось з букнетівської тусовки на підвіконні, пожовує кінчик пташиного пера, якими колись писали, й раптом ось вона - геніальна ідея! Ти зриваєшся з підвіконня, гепаєшся на підлогу через плед, котрий (звісно ж!) огортає твої ноги й розливаєш на себе філіжанку смачної, ароматної, й завжди гарячої кави. Потім ніч й день без сну, й ось вона - твоя чергова книжка!

Можливо в інших авторів саме так і є, але особисто в мене все трохи інакше. Напевно, кожен пам'ятає, як в комедіях показують героїв, котрі не знають, куди себе подіти, коли до них всі чіпляються із запитаннями. Той самий момент, коли ти спочатку намагаєшся розгребти все, але потім просто затуляєш вуха й кричиш на всю витягу, бо вже не можеш це терпіти. 

Ось і в мене так само) Йдеш собі, й раптом бац - ідея, де є два герої й повноцінний сюжет. Наче все просто - бери й пиши. Але ні - йдеш далі, тримаючись за ручки з майбутніми героями, аж раптом розумієш, що до тебе вже стукають інші, наполегливо перекрикуючи інших. А десь там, вдалині, ще й махає ручками добре знайома парочка з книги, яку вже закінчив. 

Усі герої різні, цікаві й дуже настирні. Вони перекрикують один одного, лізуть до тебе й відштовхують усіх, аби швидше ожити й побачитися з реальним світом)

І знаєте ще? Найскладніше - це зробити вибір, бо кожного ти вже любиш.