Помандруємо?)

Привіт!

Вирішила взяти на себе сміливість запросити читачів у мандри разом із героями роману "Астаро. Східний Ліс"))) Останнім часом дуже рідко викладаю оновлення, тому сердечно прошу мене вибачити❣️ Справи на новій роботі та реальне життя забирають багато наснаги, сил і часу. Та все ж по можливості я старатимусь радувати вас цікавими поворотами подій у новеньких розділах.

Сьогодні хотіла б познайомити вас із одним із головних героїв - Ніколасом, байкером із Сан-Франциско, який проти своєї волі зовсім випадково надибає дивне коловидне сяйво, і за мить перенесеться у незвідані чарівні простори. Оповідь у романі ведеться у двох часово-просторових проміжках, і нещодавно я завершила описувати епізод про велику битву минулого, котра звісно ж, має безпосереднє відношення до подій сьогодення.

(картинка клікабельна, можете переходити одразу до тексту ❤️)

Отож, ви готові вирушити в мандри разом з героями? Вони точно шукатимуть шлях назад і побажають вернутись в рідні краї, але кожен крок вперед все більше наближатиме їх до розгадки таємниць дивних земель паралельного світу та їхніх мешканців.

(тут є картинки)

І за традицією представляю вам невеличкий уривок із книги:

"От і тепер, їдучи в своєму власному розкішному спотркарі, хлопець роздумував. Чи шкодує він, що тоді пішов геть? Однозначно, ні. Тому що лише так він зміг пізнати життя і відкрити насолоди світу.

На задньому сидінні лежала красиво запакована коробка з подарунком. Кинувши погляд на неї через дзеркало, хлопець посміхнувся. Це ж скільки вони не бачилися з сестрою? Вона, мабуть, все така ж успішна, красива, а ще - чудова господиня. Нік ще пам'ятав смак тих ласощів, що йому доводилось куштувати, коли гостював в її домі.

З нею, єдиною із колишнього життя, він підтримував зв'язок. Інколи довго говорили по телефону, потім стали обмінюватись фотографіями... Про Треворсів Нік ніколи не питав, адже реально не хотів нічого про них чути. Хоча в загальному знав, що в цій сім'ї все залишилось по старому. Так, як він і думав...

Щодо своїх біологічних батьків, то Нік таки займався їхніми пошуками. Проте це не увінчалось успіхом. Виходило так, наче їх ніколи і не існувало на світі. Щойно знайде якусь зачіпку чи раптово випливуть якісь документи, як потім виявляється, що то не те, що треба... З часом Нік закинув цю справу, і навіть перестав думати.

Зрештою, якби він їм був потрібен, то хіба вони б відмовились від нього?..

Отак-от за старими спогадами Ніколас вже минав якийсь ліс. За розрахунками вже тут мав би бути в'їзд у Сан-Франциско, а відтак - у знайомий Фішерворф. Свіже повітря, сонечко і шелест таких розкішних ялиць, що розкинулись по обидва боки дороги, навівали тільки хороше.

Лунала пісня "Imagine Dragons" у гучномовцю, і Нік тримав кермо, наспівуючи мелодію.

Раптом він побачив якийсь дивний спалах у напрямку лісу. Яскраво-біле світло мигало раз у раз, ніби запрошуючи його кудись. Чимось воно нагадувало полярне сяйво, але звідки ж йому тут узятися?

Цікавість взяла гору, а тому Нік зупинив машину, і вирушив углиб лісу.

- Що за чортівня? - неголосно вилаявся він, коли зблизька побачив те ж саме сяйво, але воно було у формі кола. Незрозуміла штуковина розташувалась прямо посеред дерев і зникати не поспішала. Це було ніби велике око, яке спостерігало прямо за ним.

- Хм, ти не блискавка, і ти - реальна, - висловив припущення хлопець, торкнувшись сліпучої сфери.

І якщо ще секунду тому він був певен, що це йому примарюється, то тепер - ні. Доторк до неї не вразив його током, а навпаки - подарував якесь таке приємне тепло... Саме через це Нік і не зрозумів, що опинився у самісінькому центрі сяйва, яке в ту ж мить потягнуло його за собою..."

Гарного настрою та приємного читання!❣️❣️❣️