Усім привіт!

Вітаю зі святом Івана Купала і хай русалки тримаються від вас якнайдалі!

Певно, вас зацікавила назва блогу. Одразу скажу, що квітку папороті знайшла не я, а героїня моєї книги "Привороти" - Тіна. Зі звичайної дівчини вона поступово перетворилась на відьму. А останнім кроком став шабаш, на якому Тіну офіційно прийняли в ряди ковену. В книзі є кохання, магія, безсмертний чаклун і підступна суперниця, що намагається знищити героїню. А зараз пропоную вам прочитати уривок з Епізоду "Шабаш", в якому Тіна шукає цвіт папороті!

Коли я нарешті змирилась з власною безпомічністю – все сталось. Тіло розслабилось і попливло на легких хмарках у країну нічних видінь. Дивним було те, що я не покинула реальність, а спостерігала за цим процесом, немов стояла поруч із власним тілом.

Усвідомлення того, що з живої людини я перетворилась на маленького світлячка – до біса лякало. Однак легкість і свобода руху розбурхували якийсь дитячий захват від того, що відбувалось. Я швиденько злетіла в небо, а тоді чкурнула униз: політ тривав нормально.

Все моє єство умістилось в маленьку блискучу цятку. Я летіла крізь ніч, наближаючись до зірок, і падала в темні хащі лісу, ховаючись від людських очей. Місяць на небі освітлював мій шлях, як ліхтар на дорозі.

Шабаш розпочався раніше і я спізнилась. Підлітаючи до лисої верхівки пагорба, милувалась різнобарвним світінням, що йшло від відьом мого ковену. Всі вони прибули у своїх енергетичних формах. Над пагорбом роїлись десятки яскравих зірок.

Одна із них сяяла яскравіше за інших. Вона миготіла полум'яним червоним світлом і я одразу зрозуміла хто це. Ізольда навіть в енергетичній формі затьмарювала всіх навколо себе. Підлетівши ближче, я почула голос, що звучав всередині мене:

— Вітаю нову сестру у ковені!

Вслід за цим у мені зашепотіли голоси інших відьом. Вони висловлювали свою прихильність. Відчуття були дивними, бо втративши можливість фізично контактувати зі світом, я наче прозріла. В такій формі було легше і приємніше. І навіщо лише відьми повертались у свої тіла?

Поки я відволіклась на приємну частину ритуалу, вогники зібрались у коло, що повисло над землею. Голоси стихли й Ізольда знову звернулась до мене:

— Нова сестра хоче увійти в нашу родину. Чи щире твоє бажання?

— Так! — я була впевненою у своєму рішенні.

— Чи маєш ти чисті наміри?

— Так! — і хто вигадав усі ці процедури?

— Обіцяєш захищати власний ковен до самої смерті?

— Так! — відповіла я, а сама подумала, що варто було б уточнити деякі моменти раніше: що значить до самої смерті та від чого ця смерть може статися?

— Тоді доведи сестрам серйозність своїх намірів. Принеси нам дарунок, прекрасніший за нічне сонце і дай випити його нектар!

Я знаходилась в центрі кола. І, як тільки Ізольда завершила урочисту промову, рвонула з місця у пошуках дару. Яна розповіла мені, що варто піднятись високо у небо й спостерігати за лісовими нетрями. Квітка папороті розквітала опівночі й палала помаранчевим сяйвом, яке можна було помітити зверху.

Мені довелось довго вглядатись у темряву. Я обрала віддалений ліс, який не зачіпляло світло від штучних ліхтарів. Місяць сховався за хмарою і прийшла густа темрява від якої я почала швидко втомлюватись. Мені не вистачало Валентина поруч, із ним я почувалась надійніше та більше вірила у власні сили.

Однак думки про нього довелось швидко прогнати. Посеред лісової темряви я помітила бліде свічення. Крутнувшись у небі, кинулась у непрохідні хащі. І діставшись місця – завмерла…

Переді мною знаходилась досі небачена краса. Вогняна квітка осяювала собою кілька зелених листків папороті. Вона була віддалено схожа на лілію. Сама рослина була творінням людського світу. А помаранчева квітка переливалась, сяяла так, наче створили її з ефіру.

Жовта серцевина текла прожилками у пелюстки. Здавалось, що прикраса папороті зроблена з рідкого золота, яке потроху випаровувалось. Від пелюстків йшов шлейф найсолодшого аромату. Дивлячись на цю красу, відчуваючи її, я хотіла забрати квітку собі. Привласнити щось настільки прекрасне було моїм єдиним бажанням.

Але Валентин та інші відьми ковену попереджали мене, що квітка завжди випробовує відьму. Потрапити у ковен не так легко: треба вміти відкидати власні бажання заради загального блага.

Миті тяглись, мов ціла вічність. Я не знаходила у собі сил, щоб відірватись від квітки, від її магії. Вона кликала мене, шепотіла обіцянки про силу й могутність. Та я згадала, як добре мене прийняли у ковені. Як про мене дбали, підтримували та навчали. Зараз прийшла моя черга висловити вдячність.

Я підлетіла до папороті й підхопила квітку. Вона прилипла до маленької зірочки, мов магніт до холодильника. Єдине, про що мене ніхто не попередив: досить важко дотягти на собі квітку, якщо ти лиш грайливий вогник.

Сестри не порушували коло увесь той час, який мене не було поруч. Вони терпляче чекали на моє прибуття з дарунком. Я влетіла у коло разом із квіткою та почула радісне перешіптування у своїх думках. В той момент я пишалась собою.

Відьми розчепили коло і дали мені місце. Тепер я знаходилась поруч із ними. Квітка, що зависла в повітрі, почала розтікатись тоненькими жилками, напуваючи моїх сестер. Я теж отримала нагороду у вигляді невеличкої порції нектару. Мене переповнювало щастя. Я змогла зробити правильний вибір і тепер отримувала набагато більше задоволення, розділяючи квітку із сестрами, аніж забравши її для себе. На завершення церемонії Ізольда промовила:

— Відсьогодні Тіна – наша сестра довіку. Ми клянемось захищати її, а вона – нас. І нехай росте сила кожної з вас, як і сила усього ковену!

Після цього вона спалахнула яскравіше і вже за мить опинилась високо в небі. Інші відьми не квапились втекти з шабашу. Ми трохи подуріли, літаючи навколо пагорбу. Нектар звеселив усіх нас і хотілось трішки побешкетувати.

Ми змагались між собою: хто швидше облетить пагорб. Потім ганяли по околишнім селам. Зрештою, я вичерпала більшу частину своїх сил. Але воно вартувало того. Давно я не веселилась як дитина.

І хто ж знав, що після шабашу на Тіну чатує небезпека й безліч інтриг? Якщо зацікавила історія, тицяйте на сторінку автора, підписуйтесь та читайте цікаві книги!