Привіт усім-усім!

Минулого тижня я взяла кількаденний тайм-аут, за що прошу вибачення у  своїх читачів. Якось так співпало, що була зайнята на роботі, а ще й спекотна погода трохи вибила з колії. Але вихідні прийшли, з ними довгожданний дощик, і я знову спішу писати продовження до своїх творів.

Вчора виклала новий розділ детективу "За стіною", і якщо не засну)) то сьогодні напишу ще один епізод. А також вчора й сьогодні ви могли читати нові розділи любовного роману "Муза"

Хто ще не встиг зазирнути на вогник - запрошую. Ось маленький уривок із сьогоднішнього оновлення:

***

Автівка у нього була чистенька, ідеальна, як і він сам. Хоч і не надто дорога. Здається,"Шкода", я вже не дуже добре пам'ятаю.

Увесь час, що ми їхали до села, де знаходилася його дача, він розповідав мені різні цікаві історії з власного студентського життя.  Зрештою, я вже звикла до нього, і його присутність не викликала в мені такого трепету, як досі. 

Кохала я його чи ні? Чи мені просто щось хотілося довести всьому світові і собі самій найбільше? 

Нехай відповідь на це питання так і залишиться таємницею. 

Коли ми приїхали на дачу, я очікувала побачити чепурний котедж з зеленим підстриженим газоном і шезлонгами, а то й басейном у дворі ( хтозна, звідки я взяла ту картину, можливо з американського серіалу "Район Мелроуз", який на той час був на піку популярності).

Але насправді ми вийшли з машини поряд із пофарбованим у зелене парканом із дощок, а за ним знаходилася звичайна побілена сільська хата під шиферним дахом. Навколо дійсно був яблуневий садок, і веранду затишно обвивав виноград. Під вікнами жовтіли чорнобривці. У повітрі пахло стиглими фруктами, димком від спаленого картоплиння і ще чимось сумним. Я вдихнула тепле повітря і підняла голову, підставивши обличчя лагідному сонечку, яке вже не пекло так, як улітку.

— Тобі тут подобається? — я й не помітила, як Мельник перейшов на "ти". Більше того, він обійняв мене за плечі так невимушено, немов усе життя це робив, а я не відсторонилася.

Було б дивно зараз сахатися від нього. Я вже перейшла ту межу, перед якою можна спинитися і сказати: "Олександре Миколайовичу, ви, мабуть, мене неправильно зрозуміли! "

Тому я стояла непорушно, відчуваючи, як його рука вже опустилася до моєї талії.

— Ну, ходімо, подивишся будинок? — роблено-бадьорим голосом сказав він.

Я тоді подумала, що йому, мабуть, теж незручно. Він не знає, як до мене підступитися, можливо, вперше йому трапилася така недосвідчена і дика дурепа.

Але то була лише одна мить вагання. Далі він відпустив мене і почав діставати з машини якісь сумки, пакет з продуктами, корзини для яблук.

Я стояла і принципово не допомагала йому. Незважаючи на те, що я була схильна у стосунках жертвувати своїми інтересами… щоразу, як-то кажуть, танцювала на тих самих граблях, я ніколи не робила важкої роботи, не перетворювалася в тяглову конячку, коли поруч був чоловік.

Можливо, справді, хтось із моїх далеких родичів мав аристократичне походження? Мельник, до речі, згодом пообіцяв зробити для мене генеалогічне дерево, у нього були знайомі в архівах. Але після всіх подій,що трапилися потім, було вже не до того…

Продовження читайте тут

Натискайте кнопочку Відстежувати автора, щоб не пропустити жодного оновлення!

Наступний розділ вже скоро))