Сьогодні о 20°° у "Сльози короля, усмішка королеви"

Я подивилася на капітана. Він готовий був мене четвертувати. Я тільки знизала плечима й округлила очі в нерозумінні:

  — Що? Я його пальцем не торкнулась!

  Капітан подивився на Леко.

  — Так, капітане, це правда! — підтвердив той мої слова. — Пан просто злякався і сам впав.

  А ось це вже зайва інформація!

 — І чого ж це він злякався?

  Леко не встиг відповісти. Товстуна таки вдалося поставити на ноги й він, дивлячись на мене, закричав ніби блаженний:

  — Ти!!! Чокнута сучка! Якого біса! Хто, взагалі, дозволив пустити її сюди?! Її треба тримати в клітці, якомога далі від нормальних людей! Ой, йой! Та не чіпайте мене! — це він своєму слузі та торговцю, які намагалися йому допомогти. Він стогнав, сопів і чортихався. Судячи з усього, кожен рух давався йому важко.

  До капітана підійшли кілька торговців і майже ввічливо попросили забрати свою чумну підопічну й покинути їхній намет. А краще й ринок зовсім. А то й Меріду.

  Капітан мовчки підійшов до мене і зняв з мене ланцюги. Всі навколо відсахнулися, ніби я дійсно не при собі й зараз почну трощити тут все підряд, бити та вбивати всіх без розбору. Потім взяв мене за лікоть і повів геть.

  Люди розступалися, поступаючись нам дорогою. За нашими спинами все ще голосно стогнав боягузливий товстун і стурбовано перемовлялися торговці. Я помітила, що "дочка дакійського правителя" перестала плакати й здивовано дивилася на мене. Я посміхнулася їй і подумала: "Все ж добре, що вдалося поспати. Я коли не висплюся взагалі звірію."

Читаємо ТУТ.

Дякую усім, хто мене читає!

Гарного дня та успіхів у починаннях усім добрим людям!