Агрипина Галицька і жаб’ячі ліки.

Жаб’ячі ліки – то засіб від імпотенції, якою страждав чоловік Агрипини, польський князь Лєшек Чорний. Але, здається, вона страждала не менше!

На жаль, у нас віками культивувалося таке собі «провалля» в історії. Ми багато знаємо про Київських князів та їх дочок, які ставали королевами в різних країнах Європи. Олег, Ігор, Ольга, Святослав, Володимир, Ярослав, Анна, Володимир Мономах, та багато інших... Ці імена нам добре відомі. І раптом: Київ впав у 1240 році під навалою Батиєвого війська а потім, у XVII столітті, з’явився Богдан Хмельницький і козаки! А що відбувалося у нас протягом тих чотирьохсот років – відомо тільки спеціалістам та любителям історії. І якщо у пересічної людини запитати, які історичні постаті жили у той період, то відповідь найчастіше буде така: Олександр Невський, Дмитрій Донськой, Іван Калита, Іван Грозний... Тобто, нас старанно привчили до того, що сусідських героїв ми вважаємо «нашими», а про тих, які справді були нашими, нам не дуже то й розповідали.

А насправді після падіння Києва життя продовжувалося! І Галицько-Волинське князівство переживало розквіт, і Данило Галицький коронувався королем Русі.  І траплялися цікаві історії, з яких хоч зараз можна писати історичні (пригодницькі або любовні) романи.

Одна з таких напівзабутих героїнь – княгиня Агрипина Галицька, про яку у Польщі відомо більше, ніж у нас.

Агрипина Ростиславівна (1248 – прибл. 1409) була онучкою Великого князя Київського Михайла Всеволодовича. Він був родом з Чернігова і воював за Київський стіл з Данилом Галицьким (з сестрою якого був одружений) та іншими князями. На короткий строк сів у Києві, потім його вишибли, потім зумів повернутися, але у 1239 року втік у Галич, наляканий наближенням Батиєвого війська. І недарма. Бо коли він у 1246 році повернувся на руїни Києва і вирішив домовитися з Батиєм, щоб йому видали ярлик на князіння, монголо-татари його чи то затоптали, чи то забили. Ось так:

Згодом він через ту смерть був оголошений мучеником за віру і канонізований.

Його син Ростислав багато років воював з Данилом Галицьким, своїм дядьком по матері, бо сам претендував на Галицьке князівство. Але програв і втік до короля Угорщини, з донькою якого був одружений. Король пригрів зятя-невдаху і дав йому у володіння Славонію та Мачву. Незважаючи на програш, він вперто називав себе «Галицьким», що перейшло і на його дітей, яких у нього від Анни Угорської було шість.  Згодом Ростислав намагався завоювати Болгарію, але й там йому не вдалося перемогти.

Наймолодша донька, Агрипина Ростиславівна, вийшла заміж за Лєшека Чорного, польського князя, який у різні періоди був князем Іновроцлавським, Краківським, Сандомирським, Серадзьким, а у 1279 році був вибраний верховним польським князем. У поляків теж тоді був заплутаний період найбільшого феодального роздроблення.

У Лєшека було багато ворогів, як у Польші, так і довкола. На нього нападали сусіди. Він нападав на сусідів. Воював з батьком та мачухою, братами, литовцями, монголо-татарами, ятвягами, власними васалами, краківським єпископом, Левом Даниловичем Галицьким, на честь якого назване місто Львів... Був чорнявим і завжди вдягався в чорне, за що його прозвали Чорним. Видно, йому подобалося вдавати з себе такого загадкового, трагічного героя... 

Одружився з Агрипиною у 1265 році. І ось там розігралася справжня драма, над якою потім реготали Лєшекові вороги. Агрипина була вродливою юною дівчиною, якій хотілося кохання. А Лєшек не міг! Воювати проти усіх міг, а у ліжку – аж ніяк. Він намагався заспокоїти Агрипину тим, що нібито втомився від княжих справ. Але як тільки відпочине і набереться сил, то відразу все зробить. Нехай тільки Агрипина почекає ще трохи, ще кілька тижнів, ще місяць, ще, ще...

Агрипина чекала шість років! І, врешті-решт, не витримала. Одного разу княгиня у супроводі своїх придворних дам та служниць вступила у залу, де князь Лєшек саме приймав своїх підданих. Вона рішуче наблизилася до нього, скинула з голови покривало, яке традиційно носили заміжні жінки і наділа вінок – головний убір неодружених дівчат. Як бачимо, наша українська традиція йде з давніх давен...

Вона сказала, що по вині князя й досі залишається незайманою, а тому їй слід носити вінок замість покривала. І що це несправедливо, бо вона вийшла заміж, а тому по закону має право на нормальне шлюбне життя. Мовляв, нехай усі знають і вирішують, що їм з князем Лєшеком робити, бо їй несила терпіти таку зневагу у розквіті літ, коли інші жінки мають чоловіків та сім’ю.

Ось так зображує цю подію польський живописець Ян Матейко. Агрипина, з такими зрілими жіночими формами, розлютовано наїхала на переляканого князя.

Уявляєте, як соромно було Лєшеку?! Це ж велика ганьба – коли усі навколо регочуть і сумніваються у твоїй мужності!

Агрипина хотіла покинути Лєшека, але він затримав її і пообіцяв, що вирішить проблему. Що він чув про краківського лікаря, ченця Миколая, який вчився у Франції і знається на всіляких травах і ледве не на чарівництві...

Миколай наробив для Лєшека різних ліків з жаб, змій та іншої гидоти, яка у Середні віки вважалася чудодійною. У наступні роки Лєшек пив ті ліки, обмазувався ними з ніг до голови, їв гадюче і жаб'яче м’ясо, носив при собі жаб'ячі шкірки, перетерті у порошок... Над ним потішалася уся країна. Від нього постійно смерділо, як з болота. Казали, що він «впав у велику огиду серед народу». Але від імпотенції так і не вилікувався!

Бідна, бідна Агрипина Ростиславівна Галицька... Або Грифина, як її звали у Польші. Уявіть, як товкся коло неї той нещасний та огидний Лєшек, обмазаний жаб’ячим настоєм. Вона таки не витримала і покинула його, але через рік її вмовили повернутися. Негоже, мовляв, кидати у біді вінчаного чоловіка. Не по-християнськи. Відтоді вона поділяла з Лєшеком усі його біди, а після його смерті пішла у монастир.

Ось така сумна історія. І все ж таки, яка різниця між жінками з роду Рюриковичів, які жили у більш вільному європейському середовищі і хоч якось намагалися захистити свої права, і тими, яких тримали у московських теремах. 

***

Користуючись нагодою, пропоную до уваги читачів роман про іншу жінку з роду Рюриковичів (не російських, а наших, українських), княгиню Єлизавету Іллівну Острозьку.

 

"Гальшка Острозька. Книга 1"

"Гальшка Острозька. Книга 2"

 

Скоро цей роман вийде друком у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» і тут я залишу лише уривки для ознайомлення. А тому, любі читачі, читайте зараз, поки є можливість! 

6 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
avatar
Мар'яна Доля
13.05.2021, 19:52:29

Цікава історія))

Ірина Звонок
13.05.2021, 21:52:30

Мар, Дякую!

Оце так історія!
Дякую за настрій. Так ось чому у французів репутація вічних коханців. Диму без вогню не буває.
Іду читати.

Показати 2 відповіді

Ірина Звонок, :):):)

avatar
Анна Пахомова
13.05.2021, 10:05:32

Дякую, за те що висвітлюєте цей період історії! Кожен ваш блог - цікавий екскурс в минуле)

Ірина Звонок
13.05.2021, 10:57:28

Анна Пахомова, Дякую за відгук, Анно! Рада, що вам подобається!

avatar
Рома Аріведерчі
12.05.2021, 20:44:54

Дякую за цікаву розповідь. Здається відсутність дітей та неможливість їх мати були тоді приводом до розлучення?
Чи це тільки для жінок було вироком?

Показати 4 відповіді
Рома Аріведерчі
12.05.2021, 23:21:05

Ірина Звонок, Тут навіть сучасна медицина гарантій не дає. Але жаби - то вже занадто )))

avatar
Інна Камікадз
12.05.2021, 22:18:46

Ехех, яка напасть! І навіть бідні жаби не допомогли))) Щиро радію за вас та вітаю з друком дилогії:)

Ірина Звонок
12.05.2021, 22:30:57

Інна Камікадз, Дякую, Інно! :)
І не кажіть! Такий чудовий засіб і все даремно... :(

avatar
Ана Пест
12.05.2021, 20:53:05

Як завжди ваші дописи цікаві та інформативні! З великим задоволенням читаю їх. Ви так ненав'язливо звертаєте увагу на певні історичні події, на персоналії, що я можу лише захоплюватися!
І щиро вітаю з майбутньою книгою!

Ірина Звонок
12.05.2021, 21:02:36

Ана Пест, Дякую, Ана! Дуже рада, що вам сподобалося.

Інші блоги
День народження та Багацько пригод!!!♥️
Вітаю, місяченьки! В мене для вас є багато чого;) Тож в цьому блозі намагатимусь написати: а) декілька історій; б) розповім про новини; в) покажу декілька фотографій з відпочинку; г) весело проведемо час; ґ)
Гра в історичних діячів
Доброго часу доби, читачі та автори). Почнемо з того, що я довго вагалася, перш ніж писати цей запис та взагалі затіювати це все, але все ж... Здається, кожному користувачу Букнету відома славнозвісна гра Інни Турянської.
Для всіх моїх уявних фанатів
Перепрошую за затримку наступної частини на пару днів. Шалена спека, літаючі дрони та відсутність елоктроенергії по 14 годин на день вносять свої корективи. Обіцяю виправитись і радувати вас хоча-б трьома частинами на тиждень
Оповідання з слів)
Вітання! Як я завжди або зі страшилками або з їжею на ніч)) Вже вибачте пробачте мені це)) Отже, виставляю оповідання, що вийшло зі слів. Спершу думала написати продовження історії до "Сігма на Сімборашку" і
Game over | Твір в рамках челенджу
Привітики! Нещодавно ви мені накидали в рамках челенджу від Інни Турянської 18 цікавезних слів, і з них я зліпила історію =) Як на мене, вийшло доволі непогано...) Game over! Відеоігри завжди були невимовною
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше