Королева, через яку Каталонія належить Іспанії

Каталонія зараз хоче стати незалежною. Але чому вона стала частиною Іспанії? Не через завоювання, як могли б подумати ті, хто не знає історії! А через самий звичайний династичний шлюб. Тому що граф Рамон Беренгер IV Барселонський, через свою жадобу до влади, захотів чогось більшого і одружився з королевою Арагона.

І таким великим було бажання графа приєднати до своїх володінь сусіднє королівство, що він у віці 22 чи 23 років одружився з дівчинкою, якій ледве виповнився один рік. Саме так. Тільки один рік!

А було так. Король Арагона Раміро ІІ провів молодість у монастирі – спочатку як монах, потім – як абат, і нарешті – як єпископ. У ті часи королем був його старший брат, король Альфонсо І. Раміро подобалося духовне життя, тому він і вибрав дивний для члена королівської родини шлях. А потім Альфонсо помер бездітним і Раміро був змушений покинути монастир, зректися духовного сану і стати королем у віці 50 років.

Арагонська знать вимагала, щоб він негайно одружився і породив спадкоємця корони! Дядько, може, тому і втік у молодості у монастир, щоб ніколи не одружуватися! А тут на нього звалилися усі ті клопоти: і королем будь, і жінку знайди, і дітей заведи! І все це у солідному, як на ХІІ століття, віці: 50 років.

Важке життя короля Раміро. Спочатку у нього було багато ворогів. Він вирішив проблему так: запросив їх навідатися по черзі до його кімнати, щоб подивитися на "самий незвичайний дзвін". "Дзвін" він зробив з голови першого ворога. А наступних просто розкидав по кімнаті у художньому безладі. Усі інші відразу ж перетворилися на друзів! Нагадую: до того, як стати королем, він був єпископом!  

Раміро роздивився довкола, пошукав серед потенційних наречених і вибрав Агнесу Аквітанську, доньку герцога Гійома ІХ. Агнесі було приблизно тридцять років, вона була вдовою і матір’ю трьох дітей. Тобто, Раміро не хотів купувати кота в мішку, а вибрав жінку, про яку точно було відомо, що вона не безплідна. Агнесі пояснили умови, на яких її брали у королеви Арагона, і вона погодилася. Приїхала у Сарагосу, одружилася з Раміро ІІ і якнайшвидше завагітніла.

І народила дівчинку, яку назвали Петроніла.

Звісно, усі очікували на народження майбутнього короля, а тому розчаруванню не було меж. Раміро порадили спробувати ще раз, але він відмовився. Сказав, що усі ці шлюбні дурниці йому не подобаються, що він погодився тільки заради народження спадкоємця, а якщо народилася дівчинка, значить така Божа воля! Буде не король, а королева! Зрештою, закони Арагону та інших Піренейських королівств того не заперечують. Виберемо Петронілі підходящого чоловіка. Вона буде королевою, а він правитиме в Арагоні від її імені.
 

Придворним це здалося непоганою ідеєю. Якби народився хлопчик, то хтозна що б з нього б ще виросло! А так можна самим вибрати правителя до смаку. Це ж чудово!

Вибирати чоловіка для малої Петроніли Арагонської почали негайно. Бо король Раміро волав, що йому вже остогидли усі ці королівські справи. Він зробив те, що від нього вимагали, виконав свій обов’язок перед королівством і тепер хоче повернутися у монастир.

Претендентів було багато. Що з того, що нареченій нема ще й року, і невідомо, якою вона виросте. Вона буде королевою Арагону! А це найголовніше. Батько пообіцяв зректися і передати владу над королівством тому, кого виберуть. І з усіх претендентів вибрали Рамона Беренгера, графа Барселонського. Він був ще молодий, але вже показав себе хоробрим лицарем і розумним правителем у своєму графстві. До того ж, він погодився на умови короля Раміро: поважати його як батька, слухатися його порад, носити титул принца-консорта і не вимагати, щоб його зробили королем, не кидати Петронілу і не відбирати Арагон у її нащадків.

Хоробрий воїн Рамон Беренгер належав до ордену Тамплієрів. Але був "мирським" членом і мав право одружуватися.

Весілля зіграли відразу ж. А чого тягнути, якщо нареченому і батькові дівчинки не терпілося?! Правда, наречена ще не вміла говорити і не розуміла, що відбувається. Зате вже навчилася самостійно стояти. Тож маленьку Петронілу поставили на стіл, щоб виглядало хоч трохи пристойніше. Її підтримували батьки, які й сказали за неї «так». А поруч невимушено стояв молодий жених, який дуже добре знав, чого хотів.

Після весілля Раміро ІІ повернувся до монастирського життя, радий, що так швидко спекався того клопоту. Його так і прозвали: король-монах. Королева Агнеса від’їхала на батьківщину. Ну що ж, її попереджали, навіщо вона була потрібна в Арагоні. Рамон Барселонський почав правити королівством малої дружини під титулом: принц Арагону і граф Барселони.

Через 14 років, коли Петроніла підросла до шлюбного (на той час) віку, вони зіграли повторне, вже повноцінне весілля. Жили вони на диво добре, бо Рамон був вдячний за те, що отримав ціле королівство. До того ж, за стільки років він мав досить часу, щоб нагулятися, перебіситися, заспокоїтися і стати хорошим чоловіком. Він привчав дівчинку до себе: іноді приїздив у гості з подарунками, поводився з нею люб’язно. Її, у свою чергу, з дитинства привчали до того, що отой високий бородатий дядечко – її чоловік, якого вона повинна любити, поважати і слухатися.

Рамон Беренгер і Петроніла. Корона тільки у неї, щоб було видно, хто тут королева. Він не переймався, бо справжня влада була в його руках. 

Їх нащадки носили титул: «король Арагона та граф Барселони». Але оскільки бути королем – важливіше, то вони ставили на перше місце Арагон, а графство Барселонське перетворилося на приємний довісок до основної корони. Ось так воно трапляється: вирішив Рамон Беренгер приєднати до рідної Каталонії сусідній Арагон, а з точки зору історії вийшло так, що це Каталонія приєдналася до королівства Арагон.

А через кілька віків король Фернандо Арагонський, який теж був графом Барселони, одружився з королевою Ізабеллою Кастильською. З їх спільних володінь почала складатися сучасна Іспанія. І ті з каталонців, які нині прагнуть до незалежності, розуміють, що мають винуватити власного правителя, якому так хотілося заволодіти сусідніми землями!

-----

Користуючись нагодою, пропоную читачам заглянути на сторінку моєї нової книги з історії Іспанії: "Хлопчик із Толедо".