Добрий вечір любителям поезії та флешмобів! Оскільки я лінивий, щоб писати заради такої події(моя муза неохоче відгукується на заклики іззовні..), а всі більш менш пристойні мої вірші зібрані й викладені, то візьму свій улюблений з них:

Лиш цінне те, що варте втрати, 

Лише воно сіяє раз, 

Лише суцвіття, дике й мимовільне, 

Незносно схильне до буття. 

Ми підемо збирати лід, 

Який розтане й зникне. 

Ми будемо дивитись в слід

Дорозі бездоганній, її вишукуючи пік, 

Коли вона, розхитана і сильна, 

Впаде у темне забуття. 

Ми дивимось у небо, на зірки, 

Стоїмо на дорозі зниклій, 

На крижині вигаданій нами, 

Що вічно тане у вогні блукань. 

Ми йдемо до цілі неустанно. 

Але настане мить тривка, 

Коли, утративши усе безслідне, 

Ми дивимось з тобою, люба, 

В сліди затоптаних страждань, 

Що у воді розталій гинуть. 

А там попереду буття і сльози, 

І пік священних доторків та слів. 

Отак стоїмо перед шляхом

За мить хапаючись думками:

'Я крикну вам у слід, махну рукою! 

Мене бере і уникає все! 

А я стою, без крові й вдохів, 

Усе зустрівши й втративши усе. 

Іду, немов юнак і дід водночас, 

На шибеницю гарних слів:

Я вмру отут в дорозі, люба, 

Зразок залиште лиш собі!'

Мій улюблений поет – Волт Вітмен. Саме його Листя трави колись відкрили мені очі на поезію, і якщо придивитись, то бачу, що його вплив на мої вірші доволі сильний. Що там казати! Саме після його божевільних віршів я вперше спробував написати власний)

Також відзначив би Бодлера(Квіти зла), Костенко і Кіяновсьску – кожен з них добряче дав ляпаса моїй упевненості, що я пишу щось варте уваги)