Ну ось, як завжди, несподівано з'явилося це дивне відчуття... Якийсь досить помітний, але доволі приємний тремор, що зазвичай віщує початок мандрівки сторінками нової книги.

До речі, давно переконався, що пручатись марно, бо це значно сильніше од мене. Як не крути, та все одно настане мить, коли, почавши фехтувати словом, уже не зупинюсь. Принаймні допоки не відчую, що то остання крапка у цій розповіді.

І от тепер я знову з нетерпінням чекаю сутінок. Адже тільки загадкові тіні з напівмороку нашіптують мені підказки. Саме вони приносять найпотрібніші думки і найвлучніші фрази, розбурхуючи уяву та примушуючи клацати по клавіатурі, не відчуваючи плину часу.

Я знаю: не за горами наступна повість. Уже зовсім близько хвилюючі знайомства з незнайомими персонажами. І, звісно ж, зустрічі із цілком упізнаваними життєвими ситуаціями, побаченими крізь призму гумору. Отож готуюсь стартувати, зворотній відлік розпочався. Пригода кличе! Лиш трохи зачекайте - далі буде... 

Ну, а поки, - читайте нещодавно завершену повість "Чому у правди сумні очі" та першу поетичну збірку "Вихиляси Долі".

Із повагою - В'ячеслав Вєльвєтов.