Магія снів

Вийшла я тут зі свої невеличкої відпустки і пригадала, що одна наша чарівна колега-затійниця Наталія Дев'ятко запрошувала мене до цікавезного флешмобу Магія снів. І ось настав мій час надолужувати прогули))

Прошу до вашої уваги твір Лише сон..?

Який ви можете натискати й читати одразу, а можете ознайомитися з його уривком:

«Як часто ми помічаємо навколо себе знаки долі? Або прислухаємося до інтуїції? Або бачимо в подіях і вчинках провидіння? Та хоча б простий збіг? Здається, останнім часом ми взагалі припинили помічати все, окрім своїх екранів смартфонів. І єдиний збіг, який відмічає наш мозок - це цифри на годиннику (12:12, або 14:41) та й все...

Еля давно вже не звертала уваги на знаки та інтуїцію. Вона просто текла за тією течею, що й всі, працюючи шість днів на тиждень, і мала лише одне єдине передчуття. Передчуття, що сьогодні також прокинеться за дві хвилини до будильника.

Дівчина відкрила одне око, примружилася та зиркнула на телефон, щоб вимкнути того, перш ніж він пролунає, а потім поглянула в бік вікна і побачила яскраве світло. Воно заливало всю простору кімнату. Це означало, що на вулиці той рідкісний, сонячний зимовий день, яких було надто мало останнім часом. І серце мимоволі хотіло співати, та причин тому зовсім не було.

А, може, сьогодні то було пов’язано зовсім не з годинником і не з гарною погодою, а з датою на дисплеї телефону? Місяць лютий панував на світі вже чотирнадцятий день, привівши з собою міжнародне свято – день, коли всі закохані дуріють та намагаються добити одне одного: одні подарунками, інші вимогами до цих подарунків. А вона, власне, до цього не мала жодного відношення. Принаймні, останні два роки.

Після невдалих стосунків, де двоє йшли у сімейне життя – все закінчилося, коли втрутилася третя... І, що найбільше допікало в цій ситуації, їй навіть не довелося чекати тих трьох років, як Елі, щоб одягнути врешті білу сукню та каблучку. Все сталося буквально за пів року.

Подібна історія не єдина, та це не пом’якшувало стан дівчини, яка почувалася зрадженою і висміяною. Бо ж все то відбувалося на очах знайомих, колег, рідних й всіх, хто три роки поспіль цмокав язиком та запитував: «Ну коли вже весілля?»

Тому, поки що жодні сердечка на вітрині та на стелі супермаркету, де вона працювала, не викликали в неї ажіотажу від цього свята, навпаки, тільки дратували.

Еля спокійно, без жодних емоцій, навіть без особливої сонливості, залишила теплу постіль та шугнула в капці. В сусідній ванній кімнаті загорілося світло та зашуміла вода. Звичні ранкові процедури теж не викликали в дівчини емоцій. Вона вже давно припинила радіти тому, що мешкає сама в орендованій квартирі й не має стояти в черзі до туалету; тому, що на кухні ніхто не стукав приладами, нахабно перебиваючи її сон; тому, що ввечері їй не заважають відпочити… Цей спокій вже давно приївся і починав тиснути.

З дзеркала на неї дивилося звичне знуджене обличчя у веснянках. Звичне руде волосся закрутилося в недоглянуті пасма, що під час розчісування злітали догори й роздувалися кульбабкою. Звичні сіро-зелені очі спокійно спостерігали за діями худих пальців-кісточок. А звичні блідо-рожеві губи стискалися від болю, коли щітка боляче смикала за волосся.

Все було до нудоти звично: колір шпалер на маленькій кухні; і той запах чаю, що заварювався під носом; і той стукіт сміттєвоза за вікном, що приїхав спорожнити баки; і навіть отой набридливий сигнал вайберу, куди посипалися повідомлення від старшого менеджера.

Але щось таки було не як завжди…

Врешті телефон завібрував від дзвінка.

- Алло! – мовила хрипким голосом.

- Елько, привіт! Ти чому не відповідаєш? Я там пишу, пишу… Ти що ще спиш? – говорила подруга Мінка, яка дивним чином телефонувала так рано.

- Кге-е! Чому сплю? На роботу збираюся.

- На яку роботу? Ти що жартуєш? Ти вже без вихідних пашеш, чи що?

- Чому без вихідних? – Еля трохи сторопіла.

- Бо неділя сьогодні.

- Справді?

Дівчина нарешті збагнула, чому щось їй видалося дивним. Не було звичного тупотіння на сходовому майданчику, де зазвичай її сусід клацає ключима на десять хвилин раніше від неї.

- Точно, неділя, - констатувала Еля, зітхаючи.

- Геть запрацювалася! – сміялася з неї Мінка. – А ще сьогодні День Валентина, пам’ятаєш?

- Можливо.

- Елю, ти мене дивуєш! Ти взагалі бачила, що я тобі писала?

- Не встигла, - дівчина увімкнула екран, потицяла пальцем та прочитала повідомлення:

«14.02.21

Елько, супер новина! Мене Єгор запрошує покататися повітряною кулею! Там група, п’ять чоловік. Гайда з нами! Там ще його друг буде…»

Дякую за увагу і до участі хочу запросити Ірину Маркову))