Кохання, самотність і паралельні світи))
Час від часу серед авторів спалахують дискусії - чи не надто багато на сайті книг про кохання? Проте якщо узяти твори всесвітньо відомих письменників, навіть коли це жанри далекі від любовних, то все одно та чи інша романтична лінія майже в усіх є. Звичайно, робити історію кохання самоціллю - коли в творі тільки "страждання-зітхання" - і нічого більше: ні цікавої інформації, ані тобі гумору чи пригод - це, може, й не найкраща ідея. Проте і писати твір, у якому немає жодного натяку на особисті стосунки - це наче викреслювати з життя певні моменти, позбавляти його яскравих відтінків. Хоча, хтось любить кольорові фільми, а хтось - і чорно-білі, так що читач у будь-якому разі й на будь-яку книгу знайдеться. І все одно моя думка така - про кохання писати треба, бо воно, значною мірою, є рушійною силою багатьох життєвих подій.
Взагалі, якщо проаналізувати багато-багато творів світової літератури, то можна зробити висновок - існують певні "шаблони", від котрих нікуди не подітися. Існують "вічні теми" та "вічні образи". Недарма жартують: "не списували лише давні греки" ( хоча насправді вони теж "списували", тільки в своїх попередників - єгиптян, вавилонян. шумерів тощо). Але "списувати" - це не значить просто взяти чиюсь історію і переказати своїми словами, змінивши імена героїв та певні локації. Насправді важливо зробити так, щоб виникла саме ваша, неповторна історія, читаючи яку, людина не сказала б: "А, це як у Роулінг ( чи у Еріки Джеймс)".
У мене так сталося з романом "Завтра буде вчора"
Колись давно, ще у дитинстві, я прочитала фантастичну повість про людей, які не пішли з усіма іншими в новий рік, а залишилися в старому. Вже не пам'ятаю ні назви, ні автора, знаю лише, що це був російський письменник. І от ця історія мене так зачепила і застрягла в пам'яті, що я досі дуже яскраво пам'ятаю свої емоції від її читання і те, як уявляла той світ, яким чином там усе влаштовано, щось додумувала з того, що автор не описав... А через багато років прочитала фантастичний трилер Макса Кідрука "Доки світло не згасне назавжди", і так у мене ці дві книги наклалися одна на іншу, що виник задум для свого власного роману.
Ця книга створювалася досить непросто. Перший варіант, незакінчений, я видалила з Букнету, а потім почала писати заново. Втім, не шкодую про затрачені зусилля, бо книга отримала безліч схвальних відгуків від читачів, які відзначали несподівані повороти сюжету та неочікувану розв'язку))
І хоча ця книга більше про самотність і пошуки себе у великому світі, де людина часто почувається чужою і нікому не потрібною - та романтична лінія тут теж є. Тому що кожному хочеться знайти вихід із тунелю, виправити свої помилки і зустріти саме ту людину, котра призначена нам долею. Тільки іноді для цього доведеться зробити не одну спробу почати все спочатку...
Сподіваюся, всі читачі, хто уже прочитав мій фентезійно-містичний роман, і хто ще тільки збирається це зробити, зможуть отримати відповідь на якісь свої важливі питання, а можливо, і натхнення для написання своєї неповторної історії. Я буду тільки рада, якщо у вашій уяві завдяки моїй книзі створиться власний фантастичний світ.
До речі, сьогодні на роман "Завтра буде вчора" діє знижка 15 відсотків! Якщо ви давно збиралися його прочитати, то зараз гарна нагода придбати книгу за зниженою ціною. Не пропустіть її!
7 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиМи не списуємо, ми розвиваємо. Мозок гомосапієнса не сильно то змінюється остані 25 тисяч років. Раніше він доречі був більшим, бо виживали тількі розумніші. Тепер ми віддали перевагу корпоритавізму й взаємодопомозі. Такщо в контексті історії людство збільшило свої знання передало їх від покоління до покоління. Розширилась свідомість від камяної сокири до польотів в космос і з цим змінилася наша самосвідомість. Тема таж, але ми вже інші. Як науковці перейшли від парової машини на вугілі до атомної станції, так і наше ставлення до почутів набуло нового значення.
Рома Аріведерчі, Ви чудово знаєте історичний матеріалізм.
Було б цікаво прочитати книгу, де насправді не було б навіть натяків на кохання. Перше, що спадає на думку - телефонний довідник моєї бабусі. Товстелезна книга прізвищ з числами після них. Так жаль. що вона не збереглася. Вигадувати правдоподібні імена і прізвища - ще той клопіт. :)
Хоча деякі книги "про кохання" насправді - підліткові уявлення про щось доросле, але ще не пережите. зате підглянуте на "дорослих" ресурсах. І бувають дуже вторинні. Але й в них є своя читацька підтримка.
тож і вони комусь потрібні. І крутити носом на них - ні в кого немає ні права, ні сенсу.
Абсолютно всі художні твори - про відносини між людьми. Навіть якщо описано нібито Бембі або Свиню під Дубом.
На людей впливає все, що вони бачили в житті. В тому числі історії з книг.
Для читача важливо не те, з яких деталек зібрано твір, а чи він входить в резонанс з настроєм.
Ірина Звонок, Саме так.
Чудова книга, але бувають книги і без кохання взагалі... Особливо коли дієві особи мають одну стать і не велику кількість... Ми звісно прагнемо до Європи, але завжди є але))))
Мар'яна Доля, ))))
У кожному жанрі є хороші романи; є такі собі, середнячки, схожі один на одного. але читабельні; є погані романи; є взагалі нечитабельні, а є справжні шедеври. Серед любовних романів теж багато таких, які стоять серед найкращих літературних творів світової літератури: "Джен Ейр", "Грозовий перевал", "Віднесені вітром", "Консуело" Жорж Санд, романи Джейн Остен, "Дафніс і Хлоя"... Цей останній взагалі написаний у Стародавній Греції, але він притримується всіх канонів жанру.
А ще були любовні романи, які взагалі отримали Нобелівську премію! Це цикл історично-любовних романів норвезької письменниці Сігрід Унсет, "Крістін, дочка Лавранса".
Тобто, немає високих та низьких жанрів, є хороші і погані книги.
Ірина Звонок, Це правда, я колись, як тільки прийшла на цей сайт, у якійсь із дискусій написала, що практично уся класика - це любовні романи)) Тільки в них, окрім самої теми кохання порушуються й інші проблеми, тому мабуть вони й завжди будуть актуальними.
Я поважаю всі жанри також. АЛЕ... Коли берешся читати десятий (двадцятий, тридцятия, не важливо) твір (в мене було таке з конкурсними роботами на Кохання не купити) на тему кохання, то в усіх роботах майже все однакове. Ніякої оригінальності і так далі... Сразу скажу, не всі твори з конкурса я роздивлявся, і коментарі в стилі "а в мене все по-іншому..." не вважаю повноцінним оправданням.Та навіть теги однакові - спробуйте порахувати кількість робіт, де #сильна героїня і зрозумієте про що я. І це притому, що чоловічі персонажі в роботах присутні, лише як доповнення до ГГ. Їх можна назвати меблями, декораціями, на фоні яких ось така сильна героїня досягає свого (і це в багатьох творах).
Кожний автор вважає, що його персонажі уникальні... але... дайте мені прочитати якийсь розділ з тих творів, які я вже прочитав, я не зможу вгадати автора. Бо вони не несуть в собі нічого оригінального.
P.S. Зараз я написав коментар, як повноцінний читач, а не автор.
Євген Палашинський (Палаш), Дякую за вашу думку! До речі, у вас на конкурсі якраз самобутній і несхожий на інші твір)) Щодо однакових тегів - то думаю, тут розгадка проста - читачі часто шукають, що б почитати новенького, саме за тегами, тому поставивши популярний тег, автор може сподіватися, що більше людей звернуть увагу на його твір. Особисто я ставлю один чи два теги популярні, але й один оригінальний))
Інколи зустрічаю на платформі багато схожих романів. І це надокучає. Хоча сама спочатку таким грішила і писала не свій сюжет, а дещо шаблонний. Добре, що вчасно усвідомила це та зупинилась. Звісно, що на платформі можна знайти слр, які варті уваги, але потрібно добряче пошукати.
Блакитноока, Так, я теж часто помічаю, що навіть один і той самий автор може писати подібні твори, певно, перший був популярним, то він експлуатує цю тему й надалі. Але особисто мені було б нудно писати одне й те ж саме, міняючи тільки імена й локації. Намагаюся щоразу придумати щось новеньке. І рада, що є багато авторів, що пишуть оригінальні, не схожі на інші, твори.
Дуже цікаво було прочитати ваш блог. Я також пишу про кохання. Хоча зараз багато хто називає любовні романи третьосортною літературою, та я не згодна з цією думкою. Адже не те головне, про що ми пишемо, а головне - як.
Дейзі Рід, Це правда)) Я люблю експериментувати з жанрами, тому до жодного з них не ставлюся зневажливо. Кожна історія знайде свого читача, якщо вона написана цікаво і від душі.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати