Кохання принца на білому коні

Попередження: це дуже моторошна історія! Як то кажуть: особам зі слабкими нервами краще не читати.  

Дуже часто дівчата мріють про кохання принца на білому коні. Це – один з найпопулярніших сюжетів в жанрі любовного роману. Звісно, у романах все закінчується весіллям. У казках про Попелюшку – теж. А у справжній історії дуже часто кохання принца або короля приводило до справжньої трагедії.

Ось, наприклад, сумна історія Клари Зах – молодої угорської аристократки, яка мала нещастя сподобатися польському королевичу.

А почалося так. Польська королівна Ельжбета (або Єлизавета), донька Владислава Локетка, вийшла заміж за короля Угорщини Кароя (або Карла-Роберта, якщо вам більше звична така форма імені). Пам’ятаєте серію «Прокляті королі» Моріса Дрюона? Там діяв такий персонаж – королева Клеменція Угорська, друга дружина короля Франції Людовіка Х. Так ось, вона була рідною сестрою того Карла-Роберта.

Одного дня до королеви Єлизавети приїхав у гості її молодший братик, польський королевич Казимир. Звісно, його приймали при угорському дворі як дорогого гостя. Влаштовували на його честь свята та бенкети, засипали почестями... Король і королева Угорщини жили тоді у місті Вишеград. О так! У середньовічній Угорщині відчувався вплив слов’янських сусідів!

Казимиру було 19 років. Він недавно одружився з донькою Литовського князя Гедиміна, але був тим ще любителем жінок! На прогулянці у королівських садах він почав безсоромно розглядати фрейлін королеви. І, після недовгих вагань, вибрав ту, яка здалася йому найвродливішою: Клару Зах, доньку багатого магната Феліціана Заха.

На картині угорського художника королевич Казимир розповідає сестрі-королеві, яка з її дівчат йому сподобалася найбільше.

Клара – чиста та невинна дівчина, відбивалася від приставань королевича Казимира. І той звернувся за допомогою до сестри-королеви. Єлизаветі Польській та справа здалася цікавою і вона пообіцяла братові, що зведе його з юною Кларою. Мабуть, зіграла важливу роль і та обставина, що Феліціан Зах часто виступав проти короля Карла-Роберта. І королеві кортіло принизити того, хто був політичним противником її чоловіка.

Казимир прикинувся тяжко хворим. Він лежав у ліжку і стогнав, нібито від болю. Королева кілька разів провідала брата у супроводі тієї чи іншої з фрейлін. Страждання королевича здавалися такими щирими, що ніхто нічого не запідозрив. Аж ось, з наближенням вечора, королева знову вирішила піти до брата і взяла з собою Клару Зах. І коли видався привід, вийшла з кімнати, залишивши брата наодинці з фрейліною. Чим Казимир безсоромно скористався. Невідомо, чи він умовив дівчину, чи силою примусив, але честь вона таки втратила.

А задоволений королевич відразу після цього повернувся до Польщі. Про подальшу долю нещасної Клари він і знати не хотів.

Клара після цього випадку дуже страждала. Вона плакала так, що помітив батько і почав розпитувати. Врешті-решт, вона була змушена розповісти про все, що з нею сталося. Феліціан, який і так недолюблював короля, італійця за походженням, розлютився і вирішив помститися за честь доньки.

Разом з сином та групою озброєних родичів він увірвався у королівський палац. Король і королева з двома малими дітьми саме сиділи за столом і спокійно їли. Феліціан з мечем у руці кинувся на них. Незрозуміло, кого саме він планував убити – короля чи королеву, яка повела себе як підла звідниця. Але у тому гармидері, що стався, феодал тільки налякав двох маленьких принців та відрубив королеві Єлизаветі чотири пальці. А потім охоронці скрутили і його, і тих, хто разом з ним увірвався в обідню залу.

Кара була страшною та дикою. Феліціана Заха стратили. Його тіло розрубили на чотири частини, які відправили у різні області королівства, де виставили напоказ перед народом зі словами: «Дивіться усі, що буває з тими, хто замахнувся на життя короля!». Всі його родичі до третього коліна були або страчені, або вигнані з королівства.

А нещасну Клару, жертву королівської хіті, звинуватили у тому, що сталося. Звісно, їй треба було мовчати і терпіти!

Її теж покарали, жорстоко і несправедливо. Кларі відрубили пальці на руках, щоб вона відчула те ж саме, що й королева. І, начебто цього було замало, їй відрізали губи та ніс, і, роздягненою та закованою в кайдани, у наступні роки возили по містах та селищах Угорського королівства. І сповіщали при цьому: «Дівіться, люди, що буває з тими, хто підіймає руку на короля!»  У такому жалюгідному стані вона прожила п’ять років, а потім померла.

Жорстоке покарання невинної Клари

А що Казимир? Та нічого! Жив довго і щасливо, навіть не згадуючи про бідолашну Клару. Став королем Польщі під іменем Казимира ІІІ. Мав чотирьох дружин та безліч коханок. Більш-менш успішно воював з сусідами. Напав на Галицько-Волинське князівство, розграбив Львівський замок і забрав собі корону Данила Галицького... Словом, поводився, як звичайний середньовічний король, і заслужив у польській історії прізвисько «Великий».

Ось він, по-королівському зарозумілий.

Ну їх до біса, тих принців з їх конями та коханнями!

P. S.  Я пишу історичні романи, а тому з задоволенням приєдналася до ідеї Мар'яни Долі та Олени Скуловатової - створити блог про історію. Інші статті з блогу можна почитати тут:

"Реальні владні герої"

"Історія ще однієї незвичайної жінки"

"Королева після смерті"

"Королева, яка одружилася у жалобному вбранні"

"Про літературну критику у Стародавньому Римі"