"Магія снів" або Яке спить - таке й сниться))

Чарівна Ана Пест запросила мене до участі у флешмобі  "Магія снів", започаткованому Наталією Дев'ятко.

Погортавши сторінки своїх книг, я зрозуміла, що моїм героям снилися найчастіше сни про передчуття якихось неприємностей... або про кохання))

Мені захотілося спинитися саме на останньому почутті, бо різних халеп і так у житі вистачає.

Рівно рік тому, коли розпочався карантин, щоб трохи відволіктися від неприємних думок та паніки, яка існувала навколо, я писала містичне фентезі "Пройти під веселкою"

У ньому було багато гумору і неймовірних пригод, а ще - історія кохання хлопця і дівчини з різних світів. Хоча ні для кого не секрет, що ми - чоловіки і жінки - і справді з різних світів, і часом доводиться притиратися один до одного і вчити мову близької людини та її звички так само, як це робили мої герої)0

А ще це єдина на сьогодні  моя книга, де розповідь ведеться від першої особи одразу двох героїв.

І я сьогодні перечитала деякі сторінки, відчувши навіть ностальгію за тим часом, коли її писала. Ця книга багато чому мене навчила в плані письменства, хоч вона й може здатися просто романтичною казкою про потраплянців.

Але менше передмов, а більше діла... точніше, снів.

Ось такий сон наснився моєму героєві Світозару:

Вона підійшла і сіла поруч зі мною, і я відчув на своєму чолі дотик її тендітної руки і ніжний аромат бузку та ожини. 

 — Братику, я так скучила за тобою, — промовила тихенько і смикнула за вухо, як колись, у дитинстві.

 — Це сон, Манюню? Ти мені снишся? — запитав я, підводячись на лікті. Повернув голову — і побачив, що Міра лежала поруч, згорнувшися клубочком, підтягнувши куртку до самого носа.

— Ото такий ти, не віриш, що я дійсно прийшла до тебе! — вона досить відчутно вщипнула мене за руку. — Тепер переконався?

Я підвівся і обійняв її. Вона була тепла, м'якеньке волосся приємно залоскотало мою щоку, ясно-зелені очиська зазирнули в мої очі.

— Ти схуд, — сказала сестра. — І виглядаєш сумним. 

— Та якось немає особливих причин для радості, — через мить я виправився. — Але я щасливий тебе бачити, правда! Як у тебе справи?

 — Та все як завжди, — вона закопилила нижню губу. — Чоловік пропадає на роботі, а я веду домашнє господарство.  Ми переїхали у новий, просторіший будинок. З вікна видно гірське озеро, уявляєш? Там можна купатися, хоча вода страшенно холодна! Я хочу показати тобі свій дім, тож ходімо швидше!

Манюня усміхнулася і зробила крок убік, тягнучи мене за руку.

 — Зачекай, — я спинився, не знаючи, як бути. — Я просто… не сам.

 — О, ця інакша, — сестра кинула швидкий погляд у бік Міри. — Навіщо вона тобі? Увесь твій клопіт — від неї. Якби не вона — тебе б не поранило чудовисько. І тобі б не довелося блукати цією проклятою місциною…

 — Я її люблю, — сказав я, почуваючись геть безпорадно. — І вона —  моя дружина…

 — Ходімо, братику, ну, будь ласка, — очі Манюні враз наповнилися слізьми. — Повір мені, вона тебе не кохає. Як тільки ви опинитесь у її світі, вона буде соромитися тебе, бо ти не такий як усі її сородичі… Вона покине тебе, ось побачиш… Що ти будеш робити сам на чужині? А я заберу тебе до своєї домівки, ми тепер завжди будемо разом, як у дитинстві. Хочеш, Світе?

 — Світе, Світе, — я почув, як її голос забринів у моїх вухах, множачись і розбиваючись, немов шматочок криги, на безліч тоненьких скалок. І кожна — так мені здалося — заганялася прямо мені в серце.

Я здригнувся і розплющив очі. Переді мною було обличчя Міри. Вона повторювала, що нам треба йти, а я ніяк не міг зрозуміти, де поділася моя сестра і чи взагалі була вона тут?

Може, я божеволію чи бачу привидів? Мені аж ніяк не хотілося б решту свого життя бродити тут, за межею, спілкуючись з уявними людьми.

Значить, треба якнайшвидше вибиратися звідси! І я дістав з кишені карту та почав з'ясовувати, куди ми маємо рухатись далі...

Передаю флешмоб усім, хто побажає взяти в ньому участь :)