Слр-щиком я хочу стати [шмат неоднозначний]

СЛР-щиком я хочу стати, але чомусь виходить одна напружена драма багато знаків оклику

#ДивосвітНові_міти

Інста #ДивосвітНові_міти

Ждан чекав своєї черги заграти в одні шумній корчмі на роздоріжжі княжого тракту з дорогою в Булан. Фіглярі майже закінчували імпровізовану виставу про перемогу князя Даромира над арікінськими легіонами. Кобзар займався своєю бандурою, обходився ніжно, мов з коханою і особливо не вслухався в співи, регіт, крики. Та все ж щось змусило його відірватись. Майстер-кіготь прислухався, його здивуванню не було меж, в цій версії військо очолював Валеріан — князь, що повстав з попелу та випалив своїх ворогів вогнем, а сокира в його правиці виблискувала над курганом ворогів.

-Милусю, а ходьно сюди, хлополюбе.

Пахолка неподалік, наче ґедзь вжалив, він крутнув освоює кучерявою чуприною по бокам, швидким рухом позбувся тарелі з качкою, що купець, котрий замовив снідання попирхнувся від несподіванки. Милусь швидким кроком зник в дверній проймі за шинквасом. Ждана потішила це дійство, за мить він піднявся, дістав люльку та неспішно побрів у двір, проштовхуючись поміж відвідувачів.

-Чорти б вас вхопили за язика та добряче ним повазюкали по розпеченій пательні.

-Та буде тобі, я ж лишень пожартував.

-Майстре Ждан, я пам’ятаю чим вам зобов'язаний, але саме сьогодні, ви, прийшли до мене і я так розумію в якісь справі.

-Прийшов, а ти наче й нівроку тут влаштувався, одразу і не розбереш, хто тут за господаря. Пані шинкарка тобі хто буде, свекруха?

-Ніт, я побрався з її дочкою.

-Невже, сердешна знає про твою слабкість? — запитав Ждан без будь-якого натяку на глум.

-Ніт і не повинна.

-Бач, а я думав, горбатого тільки могила виправить. Гарно у тебе тут, людей багатсько, скільки виторгу за літо маєш?

-Жалуватись не буду, є на хліб і до хліба, у свята навіть на білу паляницю вистачає та дитині на цукерки.

-Йо-о, вітаю, — кобзар посміхнувся, — скільки літ маляті?

-Четвертий пішов, донечка, Калиною назвали.

-Це добре, диви не обсери все на цей раз.

-Та що ви, оковитої ні краплини в роті більше на мав, на свої здибанки їжджу за день кіньми звідси, а за одно і до торгу.

-Дівчинці турбота батька не менше від материної потрібна, особливо коли буде підростати, — промовив з якимись особливими нотками в голосі кобзар.

-Перейдімо до справ?

-Скажино мені спершу, а давно тут отаке люду в голови впихають?

-Ви, про виставку?

-Про неї, про неї.

-Та може з кілька декад пройшло, як я помітив.

-А на торзі, куди ти їздиш?

-М-м-м, — Милусь пришкулив око, задумавшись, — та я особливо, хоча було кілька старців, в їхніх байках отаман лісних братчиків, коли палить Некрич з аракінцями, також палить діток невинних з благословення чорного, безчесного ченця.

Майстер-кіготь дістав люльку, натовк турукешським зіллям та запалив від кресала, обмірковуючи почуте між цією справою.

-Оце вас цікавило? — здивовано запитав чоловік.

-То так, вухо різонуло, а моя цікавість стосується от чого, декаду, може дві тому, тобі залишив на зберігання шкіряну торбинку один торговець смоуговим панциром, вона для мене.

-Купець вказав інше ім’я, вибачте, але корчмарку “Гусячих Лоз” знають, як жінку з добрим ім’ям.

-Так і є та буде надалі, той пакунок — справа гільдії.

-Я не можу, хоч ріжте мене.

-Хм-м, на хрін ти мені здався, за мною! — тон Ждана не залишав навіть натяку на ослух, — на врізати горло є примари.

Милусь видихнув з полегшенням і побрів на ватяних ногах за співрозмовником. Вони підійшли до Жданового віслюка, майстер-кіготь повільно відв’язав сакву від упряжі складеної поруч та витрусив з неї щось кругле корчмарю під ноги. Той відскочив на кілька кроків назад, побілівши, мов та крейда.

-Цей вам торбинку дав, а оцей, — кіготь відв’язав ще одну, — мав забрати. Глянь, там на дні десь має ще й палець з печаткою бути, чи все ж таки повіриш на слово?

Шинкар, подолавши пориви свого шлунку, підняв голову за чуб, роздивляючись обличчя у світлі молодика.

-Справу владнано?

-Заплатити мав той інший.

-Отримаєш подвійну плату за мороку, — Ждан кинув і другу торбу йому під ноги.

-Що мені з цим робити?

-Занеси в найблищий гайок, хай сіроманці побалуються.

-Але ж так не...

-Вони зрадили гільдію! — відрізав кобзар, — не чекав від тебе такої твердості духу — це добре. Сюди час від часу заходитимуть мої люди, якшо співпраця буде плідною, — Ждан зиркнув на мертву голову, — отримає гарний прибуток і наш захист.

-Я можу відмовитись?

-Можеш, але краще не треба, біс його маму зна, хто ше захоче до тебе навідатись.