У 2018-му році твір отримав спецвідзнаку Міжнародного літературного конкурсу романів, п'єс, кіносценаріїв, пісенної лірики «Коронація слова».

Я – камінь. Я лежав у земних надрах мільйони років і був частиною великої гранітної брили. Про таких кажуть, що ми – кістки землі, її твердь, основа і суть буття. Я спав, та не бачив снів. Вловлював вібрації землі і відгомін століть: кровопролитних битв, плачів розпачу, замріяних пісень і радісних побажань на весіллях. Та я спав, бо я – криця, я в глибині, і те, що відбувалося на поверхні, мене не обходило.

Та якось я почув зовсім інший звук: гарчало металеве чудовисько, вгризаючись у твердь землі, ламаючи її кістки, кришачи на порох. Мою брилу розбили на друзки, обточили, надали нової форми, і так я став бруківкою. Одним із багатьох, схожих на мене сірих камінців.

Нас спакували, завантажили в іншу машину і кудись повезли. Я не одразу зрозумів, що дорога привела нас на головну площу міста, столицю країни з тисячолітньою історією, – Київ.

На площі проводили реконструкцію. На високій мармуровій колоні встановлювали блакитну кулю, яка мала символізувати весь світ. А від колони, ніби від центру того світу, розходилися промені, кожен з яких закінчувався своїм містом. У нижній частині постаменту писалося, яка відстань до тих міст, і завдяки тому вони здавалися ближчими.

Разом із моїми побратимами нас виклали внизу колони, і так я знову став основою, хоча вже й іншого буття.

Минали роки. Багато я бачив і доброго, і лихого. Закоханих, натхненну молодь, туристів, але й грабіжників, п’яних, збоченців... Центр світу тягне до себе всіх, навіть коли люди того не усвідомлюють. І все частіше мешканці міста і його гості називали площу Майданом, що став символом незалежності. Вони виходили на Майдан, аби засвідчити свою волю чи протест, заявити про свої думки та прагнення.

Майдан кілька разів перебудовували: змінилися фонтани, з’явилися нові скульптури, стала іншою вся архітектура, але нас ніхто не чіпав, і тоді здавалося, що так триватиме вічно. Що ми назавжди залишимося в основі цієї колони, яка тримає на собі цілий світ.

А тоді прийшла осінь, якась тривожна, холодна, з присмаком гіркого диму й солонувато-гидотної іржі, з присмаком крові. Люди знову прийшли на Майдан – молодь, яка не бажала віддавати право визначати своє майбутнє зарозумілим ділкам, які майже прожили своє на цьому світі. Молоде покоління проти старого, що прагнуло обрати, яким буде життя їхніх дітей та онуків. Нахабно, обманом, як звикли, як їх виховували...

Читати далі