Комікс на вступ до книги "Кел та Палке Прокляття"

Полум’яне сонце палало у вишині, серед чистої пітьми небес. Фантасти іноді малювали сонце, що палало у сині небес, як було то давно, але навіть діти знали, що атмосфера Землі не здатна зсіяти світло так, щоб був деколи світанок, та було світло усюди.

Та й світло було вже не потрібно, мабуть, нікому, коли були прилади названі кель, що дозволяли зіниці втримати волнове випромінювання об’єктів, тобто, бачити у пітьмі.

Не важливо, як мене звати, бо я не із тих, хто палає у темряві часів, та чиє ім’я залишиться серед сторінок історії. Навіть колір моєї шкіри було замасковано до блідого, світло-рожевого, а очі ховалися за окулярами із тонованими певним чином лінзами.

То хай не пам’ятають мене нащадки, але хай залишиться те, що я зробила, та те, чого досягла, серед століть. Не важливе те, хто обрав мене, та є важливим те, що я роблю.

Авторка: Pikamilonka