Дивосвіт 

Ждан щойно допив свій кухоль пива і потягнувся за кров'янкою заїсти. У шинок, котрий притулився до внутрішньої частини муру на окраїні Тіри, увійшло два ченця.

-Покайтесь, грішники, — заголосив один з них, ледь не жіночим голосом.

Кіготь зиркнув на тих двох, погляд другого, худорлявого брата йому дуже не сподобався, він хутко кинув кілька монет на стіл, обережно підхопив свою бандуру і подався на вихід.

-Покайся, чоловіче, і будеш ти прощений, — худорлявий заступив йому вхід.

-Вами чи Всевишнім? — відповів кобзар.

-Ми рука і воля Його, що встала на захист Тіри від гріха та єресі.

Саванаж вп’явся своїми карими, майже чорними очищами в кігтя.

-Переплутали місце.

-Всевишній не помиляється, помолись, грішний, і отримаєш прощення.

-Брате, він без відмітин, — промовив писклявий.

-Це місце хворе скверною, як скажений пес, що заражає все до чого торкається.

Ждан закинув бандуру за спину та зробив крок вперед.

-Піду в капличку поруч там і помолюсь, за вас також.

Худорлявий ще раз зміряв кобзаря поглядом і врешті відійшов, позаду роздались глузливі смішки чорнолюдів.

-Чого святі брати бажають.., — пролунав голос корчмаря.

Ждан брахнув дверима, весняне сонечко лоскотнуло йому очі полуденним промінням. Він пройшов з десяток кроків і озирнувся, в закапелку поруч шинка стояло зо два десятки саванажів, через одного брати тримали запалені скіпки, а деякі дошки з брусами.

-З цими і ворогів не треба, — промовив кіготь собі під ніс та направився до свого давнього побратима по гільдії.