Всім привіт.

Дорогі читачі і колеги, сподіваюся, у вас все більш – менш добре і маєте хороший настрій в цей недільний день. А, якщо засумували, співчуваю. Хотілося б трошки потішити вас, якщо зможу.

Я продовжую працювати над зворушливою історією

«Вогник для холодного».

Хто ще не знайомий з героями цієї книги, щиро запрошую. Впевнена, вам сподобається скромна, щира і дуже цікава дівчина Оля з Луцька і її друг Артур. Хочу поділитися з вами цитатами з розділів, які невдовзі будуть опубліковані.

 «Вже ввечері Артур вразив мене, і, думаю, не лише мене запальним танцем. Ведучий зібрав багато чоловіків, хлопців і вони утворили чимале коло, в якому мій шеф виявився головним. Під запальну мелодію, яка ставала щораз швидшою, Артур з азартом танцював Аркан. Рустем теж. То просто неймовірна насолода — дивитися, як така купа красенів гарцюють у дорогих костюмах і туфлях, високо підкидаючи ноги. Мій бос завдавав усім напрямок. Сплітаючись руками, чоловіки рухаються по колу, час - від – часу вигукуючи щось, змінюють напрямок і рухи. Витанцьовують, під шалену гуцульську мелодію. Присідають, піднімаються. Він просто... Ух! Не знала, що вміє так відриватися. Такий вогонь... Ого... Як справжній запальний гуцул.»

*******************************

 «Підходжу, плескаю друга по плечі. Він озирається, зупиняються.

̶  Дякую, що не дав Олі сумувати, тепер ти вільний. — кажу впевнено, з посмішкою. Рустем здивовано дивиться. Оля взагалі розгубилася. Хлопець по – змовницьки посміхається, відпускає дівчину. Нахиляється до мого вуха, шепоче:

̶  Нарешті. Чого так довго лазиш, Бугай? Я вже почав думати, що ти не проти віддати її мені. — я стріляю в нього гострим поглядом. Тихо, але з притиском, відповідаю на вухо:

̶  Навіть не думай, турок. Вона моя. — Рустем хитро посміхнувся, подякував Олі за танець і відійшов. Дівчина сором’язливо дивиться, чекає, що я робитиму.

 «Торкаюся її зап’ястя. Ніжно погладжую великим пальцем місце, яке почервоніло від стискання.

̶  Болить? — тихо запитую. Вона ніяково крутить головою.

̶  Вже майже ні.

̶  Олю... Я... Скажи щось... — що я говорю? Треба ж самому щось сказати. А що? Зізнатися, що відчуваю до неї? А, якщо... Ні... Дівчина питає тихо:

̶  Що? Ти скажи... — я не знаю, що говорити. Вірніше, знаю, але язик мене не слухається, думки розбігаються. Цілую її тоненьке зап’ястя. Піднімаю очі. Не можу відірвати погляду від її губ. Вона облизала їх, потім стиснула. Щічки розпашіли. Я обійняв дівчину за плечики, наблизив нас до стіни. Вона розгублено дивиться, уста ледь відкриті. У вечірній тиші, здається, чую її дихання. Моє серце чим раз швидше б’ється. Мозок починає вимикатися. Хочу цілувати ці губки, відчути їх смак. Чому б і ні?»

Всім бажаю міцного здоров’я і хай у ваших домівках панує мир і любов.

З любов’ю, Лана Іссан.