Почну із того, що над книгою "Серце Ізабелли або зухвалість моє друге я" працюю вже дуже давно – понад 8 років (правда з величезною перервою, так склалося, що довгий час я не писала, а якщо й писала, то дуже нерегулярно). Мною було перечитано купу інформації, перерито весь інтернет в пошуках фактів, гіпотез, припущень, старих фото і т.д. Але я не про те хотіла вам розповісти…

Почалося все з того, що я шукала некрасиве, не дуже популярне  ім’я для ГГ. А потім співзвучне до нього прізвище (думаю, ви в курсі про ті незліченні сайти з іменами, де можна ритися тиждень). Вийшов у мене такий собі Роджер Мортімер. А потім задля розваги ввела це ім’я в пошуковику… І як виявилося – це дуже реальна історична постать (на мій сором я про нього не знала). Отут в мене в голові й закрутився сюжет.

Оскільки в книзі я зараз описую події, які трохи складнувато собі уявити, тож вирішила зробити візуалізацію, щоб мої читачі зрозуміли, ЩО той автор собі таке понапридумував. Дії відбуваються у Ноттінгемському замку, той що в Англії (саме так, ви правильно подумали про Робін Гуда з Ноттінгема, він теж там промишляв, як і в Шервудському лісі, що знаходиться поруч).

Так ось, саме в цьому замку був захоплений зненацька граф Мортімер разом зі своєю коханкою, Ізабеллою Французькою, на той час королевою-регентшою Англії. Варта під проводом легітимного короля Едуарда ІІІ, сина Ізабелли, пробралася в замок через потайні ходи та заарештували їх.

Потім була страта Мортімера та заслання королеви в монастир. Історики говорять, що заховав той граф перед смертю величезні скарби, а от де – ніхто не знає!

Зараз ці ходи так і називають «Діра Мортімера», хоча насправді ніякого відношення вони до тих справжніх підземель не мають, а чому…? Читайте у книзі! Тут маю попередити, що моя фантазія тісно переплелась з реальними історичними фактами. Майте на увазі!

До речі, діру Мортімера спокійнісінько можна відвідати, там проводять екскурсії! І кажуть привид його досі там блукає. Поки що це моя мрія, подивитися все вживу, а не за допомогою Google Maps облазити віртуально кожен камінчик, але сподіваюся колись вона здійсниться. І тоді зрозумію, де добряче напартачила!

На завершення дозвольте позичити коронну фразу інших авторів: «хто дочитав до цього місця» - доземний Вам уклін!

P.S. Пані Вікторії величезне дякую за допомогу!