Цукерочка до Хелловіна!

Пропоную цукерочку до Хелловіна! Уривок, що описує бал на Темному Материку, де донька ангела та демона має пограбувати Темного Лорда. 

Читай бескоштовно гумористичне фентезі "ДИТЯ АНГЕЛА ТА ДЕМОНА" 

Стрілки на годиннику наближалися до півночі, а я потихеньку просувалася чоловічка, що  читав проповідь.

І ледь стрілки торкнулися один одного, відзначаючи закінчення доби, як Жей Дукей замовк, вигукнувши наостанок, викидаючи вгору руки:

 - Так повернемо собі лики наші!

І тут почалося жахіття.

Пані та пани раптом стали втрачати людські форми. Причому, всі  відразу. Юні красуні виповзали зі своїх бальних суконь, прекрасні лорди залишали свої фраки і костюми купками ганчірок на підлозі, роздувалися кулями, розтікалися по паркету, витягувалися в довжину і знову стискалися, випускали з тіл, що змінювались на очах, щупальця, вусики, відростки... Міняли кольори, то плавно темніючи від блакитного до насиченого ультрамарину, від бузкового до похмурого фіолетового, від кольору мокрого асфальту до глибокого чорного, то покривалися плямами різноманітних відтінків і форм. А очі! А носи! А роти! Вони вільно переміщалися по пластичним тілам як хотіли і куди хотіли. Пікассо відпочиває! Повз мене прокотилося щось отруйно жовте в дрібний горошок болотного кольору, з трьома величезними очима, коричневим, синім і зеленим, які миготіли один за одним, в порядку черги, немов вогні світлофора, здивовано витягло в мою сторону відросток з губками, розчулено складеними бантиками, і ткнуло мене іншим відростком. На його «спині» виросло вухо, розміром зі слонове, і так само плавно розсмокталося.

І ще одна цукерочка: трохи згодом...

Я наступала на кого доведеться і на що доведеться. Вони квакали, підскакуючи і матюкаючись, а я бігла все далі і далі. Позаду пролунав жахливий крик. Напевно, цей виродок виявив пропажу символу влади. Я побігла ще швидше. Нарешті переді мною з’явилися стулки величезних дверей. І вони закривалися! І я не встигала!

І тут я побачила попереду великий екземпляр місцевого темного життя у вигляді надувного крісла, посипаного дрібними чорними оченятами. У рішучому стрибку кинулась я через «голови» істот на товстуна, плазом упала, збивши його, немов просту кеглю, і, розпластавшись на ньому, виїхала із залу через стулки, що закривалися. Двері ухнули, зачинилися. А ми з моїм «кріслом» прогоцали по всіх сходинках, підстрибуючи на кожній. Не пощастило бідоласі! У всякому разі, я йому не заздрю. Злетівши з останньої сходинки, темний закрутився на місці, як дзига. А я зіскочила з нього і трохи носом не врізалась в однорогого, що матеріалізувався прямо переді мною.ммм

Я наступала на кого доведеться і на що доведеться. Вони квакали, підскакуючи і матюкаючись, а я бігла все далі і далі. Позаду пролунав жахливий крик. Напевно, цей виродок виявив пропажу символу влади. Я побігла ще швидше. Нарешті переді мною з’явилися стулки величезних дверей. І вони закривалися! І я не встигала!

І тут я побачила попереду великий екземпляр місцевого темного життя у вигляді надувного крісла, посипаного дрібними чорними оченятами. У рішучому стрибку кинулась я через «голови» істот на товстуна, плазом упала, збивши його, немов просту кеглю, і, розпластавшись на ньому, виїхала із залу через стулки, що закривалися. Двері ухнули, зачинилися. А ми з моїм «кріслом» прогоцали по всіх сходинках, підстрибуючи на кожній. Не пощастило бідоласі! У всякому разі, я йому не заздрю. Злетівши з останньої сходинки, темний закрутився на місці, як дзига. А я зіскочила з нього і трохи носом не врізалась в однорогого, що матеріалізувався прямо переді мною.

Я наступала на кого доведеться і на що доведеться. Вони квакали, підскакуючи і матюкаючись, а я бігла все далі і далі. Позаду пролунав жахливий крик. Напевно, цей виродок виявив пропажу символу влади. Я побігла ще швидше. Нарешті переді мною з’явилися стулки величезних дверей. І вони закривалися! І я не встигала!

І тут я побачила попереду великий екземпляр місцевого темного життя у вигляді надувного крісла, посипаного дрібними чорними оченятами. У рішучому стрибку кинулась я через «голови» істот на товстуна, плазом упала, збивши його, немов просту кеглю, і, розпластавшись на ньому, виїхала із залу через стулки, що закривалися. Двері ухнули, зачинилися. А ми з моїм «кріслом» прогоцали по всіх сходинках, підстрибуючи на кожній. Не пощастило бідоласі! У всякому разі, я йому не заздрю. Злетівши з останньої сходинки, темний закрутився на місці, як дзига. А я зіскочила з нього і трохи носом не врізалась в однорогого, що матеріалізувався прямо переді мною.

Я наступала на кого доведеться і на що доведеться. Вони квакали, підскакуючи і матюкаючись, а я бігла все далі і далі. Позаду пролунав жахливий крик. Напевно, цей виродок виявив пропажу символу влади. Я побігла ще швидше. Нарешті переді мною з’явилися стулки величезних дверей. І вони закривалися! І я не встигала!

І тут я побачила попереду великий екземпляр місцевого темного життя у вигляді надувного крісла, посипаного дрібними чорними оченятами. У рішучому стрибку кинулась я через «голови» істот на товстуна, плазом упала, збивши його, немов просту кеглю, і, розпластавшись на ньому, виїхала із залу через стулки, що закривалися. Двері ухнули, зачинилися. А ми з моїм «кріслом» прогоцали по всіх сходинках, підстрибуючи на кожній. Не пощастило бідоласі! У всякому разі, я йому не заздрю. Злетівши з останньої сходинки, темний закрутився на місці, як дзига. А я зіскочила з нього і трохи носом не врізалась в однорогого, що матеріалізувався прямо переді мною.