Полуниця в кошику малини

Привіт!
Поки на Букнеті стрибають новинки, а у блогах поширюються все нові і нові флешмоби, студентське життя випробовує мене на гнучкість, нехай і фізичне виховання займає одну годинку в тиждень, а з дистанційним взагалі відбуватиметься бозна-що...

Нині хочу розповісти про поповнення на своїй сторінці в плані творчості, ну і згадати начебто старенький флешмоб з поцілунками, який мені передала добра панянка Asteriya ще літом, але моя чуйка чекала якогось (ідеального) моменту...

Отже, приблизно місяць тому зі мною відбулася незначна подія, яка лягла в основу маленької історії "Малиновий принц".

Анотація

"Це був сонячний день. Середина вересня, яка здавалася невеличким продовженням літа. За дорученням моєї любої бабусі, я б мала зібрати малини для чергової порції прохолодного домашнього напою. Мабуть, все було б добре, якби я не надала великого значення зустрічі з НИМ. Та на це вказувало багато чого..."

Це оповідання (якщо так можна назвати) не належить до чогось значного, його я написала буквально в той самий вечір дня, коли зі мною трапилася "романтична пригода". Гадаю, для читачів, що проходять повз, це буде можливість підняти настрій і згадати своїх цьогорічних літніх пригод.

Гріх не згадати автора такої хорошої обкладинки - Radianta.

Тепер щодо "Через твої забаганки", яким світять тьмяно оновлення :D (не кидайте тапочками, моє натхнення вештається поруч не в найзручніші моменти).

Поки кількість слів в наступному оновленні повільно набирається, я намислила, що б могла затягнути нового смачненького читача...

Тому...

"Як гадаєте, які відчуття можуть виникнути у обох людей, що намагаються знайти собі місця у тісному контейнері? По-перше, усі частини тіла ниють про свободу руху. Ну а по-друге, кришка хоч і нещільна, має де-не-де отвори, але кисню все одно бракує. Чудово, просто чудово. І навіщо я таку схованку собі вибрала? Ні, не так. Якого біса він до мене поліз? Що, неприємностей забракло? Жахливий дискомфорт, аж невдоволено попихтіти захотілося. 
-Тс! - приклав пальця під свого носа цей телепень, опираючись то на свої кінцівки, то на моє тіло. - Видаси звук - тобі капець!
-Це ще хто кому його влаштує! - кричу тим же ж шепотом, що й раніше.
-Нас зараз знайдуть через тебе!
-За себе говори!
Особа наді мною таку погрозливу гримасу вивела, що одна нещасна мураха чи то в прямому, чи то в переносному значенні пробігла по шкірі. Так, ніби ти мені щось приробиш, дорогенький, ой-ой-ой!
-Повторюю ще раз: звук - тобі капець.
-Та невже? - гучніше видала я.
-Напрошуєшся, щокаста?
-Зумієш мені нашкодити?
-Пошкодуєш.
-Ще чого!
Не знаю, на що саме я розраховувала: на те, що нас тут же спіймають, чи на те, що ми поб'ємося у цій клятій штуці з пластику; на те, що цей хлопець вистрибне і видасть нас, чи на те, що заткне мені рота. Останнє, по правді, справдилося, але не з допомогою долоні…
Його теплі губи накинулися на мої: сміливо, впевнено, з краплинами злості, оскільки стихнути моїй нескромній персоні не вдавалося. І те тепло, той дотик ледь солоних уст закликав усі можливі та неможливі почуття на власну конференцію, де запанував хаос. Такий хаос, що, здається, спинити не вийде. Принаймні я допетрала, що то не в моїх силах. 
Як це було? Що це було? Не підберу слів. Проте, через розплющені сірі очі виднівся теж своєрідний шок, а ще, певно, спантеличеність. Спантеличеність, тому що є різні способи втихомирити набридливе дівча. Ян пішов найскладнішим шляхом: і у нього, і у мене скоро чайник закипить. Втім, найгірше і "найспекотніше" лише попереду. 
Збентежене обличчя недоспіврозмовника повільно збільшувало відстань та досліджувало мою реакцію. Вона ж виявилася не з приємних... Щоки горіли, серце божеволіло, губи тремтіли, сльози набиралися, бо… Бо ти нахабно вкрав мій перший поцілунок, дурню! З тобою я подібного не планувала! Я взагалі тебе у романтичних планах не бачила! Та навіть дружніх! Як? Як ти посмів так вчинити?.. Це… Це принизливо. Це не тільки топче мою гордість, це… Боже, очисти мою пам'ять. Цей елемент у ній зайвий, він не потрібен. Він руйнує спокійне життя, що тривало до цієї миті".

Всім просто хорошого дня і просто приємного читання :)

Хоча ні, знаєте... Я ще вас спитаю, як минають ваші ДВОХТИЖНЕВІ карантини, і як ви під час них розважаєтеся :(

То що?

(P.s. Я написала блог... Шок, нічого більше)