Дивосвіт Нові Міти

— Ви вдерлись у мій дім, образили мою сім’ю та мене особисто...

— Ми виконуємо волю брата-наставника, ви хочете супротивитись їй?

— Ні, та ви порушили спокій мого дому серед ночі, наче я останній розбійник чи волоцюга.

— Брат-наставник указав на цей двір, а перед його волею усі рівні.

— То скажіть хоч, що ви хочете тут знайти?

— Породження нечестивого й неправедного духу, ми знаємо, шо він тут!

— Як ви смієте оскверняти мою оселю такими словами!

— Нічого! — промовив хрипкий низький голос.

— В саду дивились?

— Звісно, брате Чин!

— То гляньте ше раз, зазирніть під кожен камінчик! — гаркнув він до своїх.

Тупіт чобіт був все ближче, ченець затамував подих і затис рот долонею. Кілька разів на нього падав ґрунт, коли нагорі проходили братчики.

— Скільки ще ви будете зневажати й гребувати моєю гостинністю? Тут не залишилось жодного місця, в яке б ви не встромили свого святенного носа! — розгнівано промовив хазяїн.

— Ми робимо благу справу, Всевишній тому свідок, і ви маєте смиренно допомагати! — відповів зловісно білий брат.

— Нема, от тільки м’ясо нечисте знайшли.

— Забрати й знищити, а ви маєте сплатити до наступної декади! Йдемо, браття!

Отець Марко просидів так до самісінького ранку. Перед світанком він почув кроки, а потім і шарудіння нагорі.

— Отче, отче?

— Так!

— Ви там не задубли?

— Все гаразд, дякувати Всевишньому!

Щит відчинився, й він розгледів бліде Ларине обличчя, жінка ще не відійшла від переляку.

— Вибачте за це все! — промовив він.

— За що вам вибачатись, за те що ми дозволили зробити з вільного Дангарана тиранію, а себе заручниками в ній? — промовила Лара з таким відчаєм у голосі, що ледь не заплакала, давлячись сльозами.

— Тільки той поборе, хто боротиметься!

Вона глянула в ченцеві очі й не втримала сліз, притиснувшись чолом до його сутани. Трохи згодом прибіг її старший син та потягнув отця Марка в дальній кут саду. Хлопець трохи попорпався біля муру, перш ніж знайшов потрібне місце. Вони вилізли крізь невеликий лаз і поповзли до кута. Далі напівприсядом перебігли через вулицю й попрямували до затоки неподалік.

Кіготь дивився їм услід, затиснувши рот білому брату. Коли той відключився, він дістав невеличкого міха з міцним дешевим вином та залив йому в рота. Чоловік відпив трохи сам, сплюнув ту гидоту, вклав бурдюк у руку непритомного й зник у ранковому мороці.

Робота неспішно добігає кінця - Убийвовк, Гуннар та Отець Марко мають випробувати свою долю на міцність у фінальних перипетіях)))