Я особливий автор (флешмоб). 

   Вітаю всіх! Давненько мене тут не було… Аж тут до мене прилетів від шановного  IvasykAnatol  цікавий флешмоб. 

   Отож… з чого почати… В чому моя особливість? Розпочну, напевне, спочатку. 

   З дитинства дуже любила читати, підходило все, що потрапляло в руки. Чи то книги, чи то навіть мамині газети. Тому, в шкільні роки, мені з легкістю вдавалось писати твори. Ніколи не користувалася ГДЗ. 

   Але зовні я була не зовсім, якби сказати, відкритою дитиною. Більше у своїх думках. Мені було легше висловити свої мислі та емоції у рядках, аніж сказати вслух. Можливо, тому дались дитячі переживання, стреси, нерозуміння і часом не сприйняття мене окремими людьми, як індивіда. Все це поступово накопичувалось, а в один момент ця чаша терпіння просто переповнилась. І щоб вона зовсім не розлетілась, я цей її вміст почала виливати на папір. Це давало мені неабияке полегшання . 

   Вже тепер, у дорослому віці, коли вже по-інакшому розумієш цей світ, я поборола емоції тієї маленької дівчинки в собі. Хоча, коли в житті буває, що все летить шкереберть, ця дівчинка знов проситься на волю. Та я ховаю її глибоко, адже тепер я повинна бути сильною. Повинна бути міцною горою, щоб оберігати своїх дітей, огорнути теплом і ласкою, щоб вони ніколи не зазнали того, що пережила я. 

    І, як вже недавно згадувала одній людині, саме минуле дало мені поштовх не ховатися на самоті з собою, а розкриватися. Нехай я пишу під псевдонімом, але так легше відкритися іншим людям, не боячись осуду, критики. Навпаки, мені цікаво чути думку інших. 

   Пишу не тільки книги, що вимагають часу і терпіння, але й вірші. От прийшла емоція чи натхнення, закрутились буквально кілька рядочків в голові, іду і нотую. 

   Незнаю, можливо, в тому моя особливість як автора. Але в цьому я відчуваю свій кайф. Що на деякий час я покидаю цю буденність і зависаю в паралельному світі, який створю сама, і в якому мені затишно. 

   Це свого роду така психологія. Щоби там не було-не закривайтесь в собі. Кричіть, пишіть, рвіть все на шматки , врешті решт, розмовляйте. Але не закривайтесь! Щастя приходить до того, хто його шукає та  терпляче чекає! 

         Ну, а тепер, як же без десерту? 

       Естафетну паличку передаю нашій солодкій письменниці - Улясі Смольській. 

    Всім дякую за увагу!