Флешмоб "Я особливий автор"

Цей незвичайний флешмоб розпочався з легкої руки Мар'яни Долі. Мені його передала Ворожеска, за що я дуже вдячна. Бо і для мене це виклик, на який хочеться відповісти.

Спочатку думала, що ж написати, а тоді вирішила: розкажу про те, що згадується одразу.

Отже, як все починалося, і чому я таки особливий автор!

* Я навчалася читати не за абеткою, а за "Гобітом" Дж.Р.Р.Толкієна, коли мені не було й 3 років. Ця книга була першою, яку я прочитала свідомо.

* Моїми улюбленими книгами у дошкільному віці були збірники неадаптованих народних казок світу, де не було жодного малюнку. Маю фотодоказ, коли я, мала, читаю таку книгу на 400 сторінок. А згодом головним аргументом, чому я читатиму цю, а не іншу книгу, став її обсяг - якщо понад 100 сторінок, то читатиму. А якщо менше, то ще подумаю.

* Тривалий час вся моя творчість існувала виключно в усному форматі. Нікому й на думку не спадало записувати за мною ті десятки сюжетів, бо їх було надто багато. Перша записана вже мною історія - у 13,5 років, а перший вірш - у майже 14 років.

* Керівник моєї першої літературної студії, відомий поет і журналіст Ігор Петрович Пуппо, читав мої вірші, ще роздруковані на принтері до комп'ютера "Роботрон", де не було українських літер, тому вони домальовувалися на роздруківках вручну. Він взяв мене до своєї студії зі словами: "Якби я не бачив тебе перед собою, то подумав би, що це написала доросла людина". Друга його крилата фраза, яка стосувалася мене, була про борщ: "У кожної господині борщ різний, у когось густий, у когось не дуже. А в Наталки такі твори, що коли половник ставиш, то борщ такий густий, що половник не падає".

* Моя перша публікація була у популярній місцевій газеті "Дніпро Вечірній". Це був вірш. Але замість радості я гірко плакала, бо редактор надто сильно змінив мій твір. Наплакавшись, я розсердилася, і написала вірш у відповідь, в якому ліричний герой-автор із гумором сперечався з редактором, бо потрапив у подібну до моєї ситуацію. Коли Ігор Петрович прочитав присвячений йому вірш, то довго сміявся, а тоді сказав: от так щиро і з емоціями і пиши надалі, і тоді жоден редактор не зможе змінити твій твір до невпізнання, а якщо спробує, про те пожалкує. Наскільки він мав рацію, я зрозуміла значно пізніше.

* Героїня мого першого роману мала стільки ж років, скільки й авторка, але я ніколи не уявляла себе на її місці. Згодом цей роман був переписаний 7 разів, перекладений українською і став початком великого фентезійного циклу.

* Свій перший автограф я дала ще у шкільному віці. Хлопчику, який разом зі своєю сестрою були прототипами моєї казки. І то лише через те, що той хлопчик мене вмовив. Це був мій перший завершений прозовий твір. Цікаво, чи є той автограф нині?

* Мої перші оповідання були написані російською. В українську мене "навертали" Олекса Сергійович Вусик, один з найкращих лексикографів України, і фантаст-філософ Віктор Васильович Савченко. І це мало такий вигляд: "А ти переклади свої оповідання українською". На третьому перекладі, кожен з яких виявився кращим за оригінал, я зрозуміла, наскільки українська мова багатша і яскравіша за російську.

* Членський квиток Національної спілки письменників України мені вручали у 2006-му році біля міськвиконкому під час безстрокового пікету проти запровадження російської мови як другої регіональної. Ну ніяк не могла я звідти відлучитися. Навіть заради такої справи.

* Щоб довести існування інтуїтивного методу творчості, я написала два романи і повість в он-лайн режимі. Загалом це майже 900 тис. знаків з пробілами за 2,5 місяці.

* Два моїх романи і збірник оповідань були в бібліотеці Майдану. Ці книги читали й на барикадах на Грушевського. Серед них і перше видання "Скарбів Примарних островів". Подальша доля книг невідома. Ті примірники могли не пережити нападу "силовиків" наприкінці лютого на Український дім.

* Роман у легендах "Злато Сонця, синь Води" я писала 12 років. Перший наклад книги був дуже маленьким. На прохання одного з командирів я віддала pdf-файл, щоб його можна було роздрукувати у потрібній кількості. Так моя книга потрапила в АТО.

* Мій перший переклад аніме, повнометражної стрічки "Казка про хоробрість", озвучували діти і студенти. Наймолодшому учаснику було 7 років. Я ж була звукорежисером. Нині я вже переклала 4 аніме-серіали і дві повнометражки. Більшість із них озвучені моїми друзями, відомими в аніме-спільноті як «Gwean & Maslinka».

* Щоб написати науково-фантастичний роман "Чорний камінь", за який згодом я отримала свою першу "Коронацію Слова", мені довелося побувати у 99% локацій, де до того мандрували мої герої. А це за понад 1000 км від мого дому.

* З 2013-го року озвучую книги. Не лише свої, але інших авторів. Мій Всеукраїнський освітньо-культурний проект "Рідний край у словах і барвах" став основою розділу "Закордонним українцям" на сайті Міністерства освіти і науки України. Завдяки ньому діаспорянам пропонують знайомитися з творчістю сучасних українських авторів у всьому світі.

* За останні 10 років я прочитала понад 1000 художніх книг українських авторів. На багато з них написала відгуки, рецензії або статті.

* Мої книги увійшли до шкільної програми з української літератури у 2017-му році, коли мені було 34 роки.

А цей флешмоб я передаю Эллин Крыж, Ренаті Річі, Меньшову Олександру, Тетяні Юр'євій, Аллі Марковській і сестрам Сіденко.