А Ви ВІдчували Себе Колись Частиною ЧужоЇ ІлюзІЇ?

Знаєте, за сьогоднішній день, коли більшу частину часу за вікном дощ, хотілося одного... І це написати ще кілька рядків. Під постійним дощем за вікном думки самі по собі розвивалися, ставали чимось незрозумілим, принципово новим для мене. 

Один раз кліпнула очима, та різко опинилась в незрозумілому місці, де земля, дорога були білими, а навколишні будинки, обрій, хмари переливалися різноманітними відтінками сірого. Вона зробила один крок та помітила, як від босоніжок на алеї до бордюрів добиралися одинокі хвильки. Вона підняла руки та зрозуміла, що це її неймовірна уява. Сірі контури тонких рук, краплинки дощу теж сірими лініями спускається. Дивовижний світ, гарний, прекрасний та надзвичайно різноманітний. Це не те повсякденність, що очікує їх після пар до зупинки маршрутки. Це якась дивовижна аномалія, тому що їй здається, що залишитися в створеному світі сірого різноманіття набагато краще, аніж повернутися в аудиторію.

Остаточно перевтілившись в прописані олівцем контури, вона побігла вздовж алеї. На обличчі посмішка, що передавала дивні відчуття спокою. Тепер і блузка зі спідницею представляють собою різною насиченості сірі тони. Але це не страшно, навпаки, прекрасно. Надя повністю розтворилась в цьому світі. Краплинки дощу, легко розбивалися на голові, плечах, грудях, дозволяючи відчути холодок. Вона підняла голову до неба та почала кружляти, не помічаючи, як опинилась посеред величезного бульвару. Тепер краплинки розбиваються ще й на деревах, чиє листя тільки починає жовтіти. Жовтіти? Це ж світ сірого олівця, звідки тут буде жовтий колір. А йому тут і не потрібно бути, адже Надя сама розуміє, то так прописані листочки, так зафарбовані, особливим натиском, під особливим кутом віддає жовтизною. Несподівано, коли вона розвернулась, то побачила, як цей світ миттєво наповнився найгарячішими кольорами. Червоний, зелений, блакитний… перерахувати неможливо все це різноманіття.

Вона знову підняла руки та побачила, як її руки, що були лише контурами сірого наповнилися тілесними відтінками. Очі загорілися зеленими смарагдами, а волосся миттєво вирвалося з резинки, та почало розвіюватися золотисто-русою рікою, плавно видаючи блиск і розкіш. Вона знову посміхнулась, та скинувши взяття босими ногами далі побігла. Бризки від калюж розліталися від її тендітного бігу. Ступаючи акуратно на носках, їх вдавалося без проблем оминути черговий сірий будинок та вирватися до неймовірного пейзажу, а точніше ріки. Вона видавала сотні тисяч відтінків синього, хоч і її краї обмежувалися сірими трохи товстішими аніж будинки лініями. Відразу ж перед очима промайнули невеличкі спіралі. Так. Це лінії вітру! А як ще він буде віяти, як не спіралями? Надя прижмурилась трохи та рукою притримала волосся, що давно бурлило, цвіло та раділо.

Якщо сподобався уривок, то ось вам посилання на саму роботу Ти не оминеш красу моєї ілюзії.