На палубу опустився великий птах із чорно-золотим пір’ям. Торкнувшись лапами дошок, він перетворився на Мандрівника. Блідий кучерявий хлопчик сидів на палубі, не маючи сили підвестися, та йому ніхто не поспішав допомагати.

Команда поспіхом оточила давнього колом.

– Я бачив їх, Яроше, – тихо сказав Мандрівник. – Я бачив їх на дорозі, що веде в Саркон. Анну-Лусію, Маріан й інших...

Сокіл увійшов у коло, та його зупинив голос Хедіна.

– Не вір йому, капітане. Ця істота бреше. Він хотів обміняти когось із нас на тебе, а всіх інших покинути.

– Ти багато про нього не знаєш, – додав Ричард.

Та Ярош їх не послухав, простягнувши давньому руку. Мандрівник підвівся, але його хитало від утоми.

– Коли ви пішли в місто, я полетів роздивитися, що змінилося в землях Аталя з того часу, коли я був тут востаннє, – Хедін смикнувся, щоб щось сказати, та Ричард боляче стиснув його руку, наказуючи мовчати. – І я побачив, як куриться шлях, що поєднує Аталь і Саркон, і полетів туди. Їх семеро, полонянок... Я бачив ще Есмін, Тайру, Зорін, Кіш і Олексу...

В очах Олега, Джонатана і Дельфіна шугнула ненависть, коли вони почули про це. Тільки Сашко зберігав спокій, перекочуючи між пальцями маленьку вуглину. А Мандрівник безжально вів далі, тепер звертаючись тільки до капітана.

– Їх везуть у Саркон, щоб принести в жертву. Є пророцтво: якщо сімох жінок, сміливих і відчайдушних, що бачили море з палуби одного вільного корабля... – він перевів подих. – Сімох сестер не по крові, а по духу, принесуть у жертву на тому місці, де колись зрадили й убили принцесу Кору, в світі більше не народиться жодної жінки, яка б насмілилася підвести погляд. Рабинями стануть жінки, щасливими у своєму рабстві. Їх уб’ють в Сарконі, Яроше...

Читати повністю