Українська фантастика: між імперією і шароварщиною

Обіцяна стаття про українську фантастику. З моєї доповіді на круглому столі пару років тому. :)

Я родом із міста Дніпра, колишнього Дніпропетровська, і мешкаю у незвичайному краї. На цій землі сходяться три світоглядні парадигми – національна, імперська і радянська. Між ними можливий діалог, але здебільшого вони борються, і в цілому це правильно, бо боротьба йде за світоглядну домінанту і вплив на масову свідомість мільйонів людей.

Національна парадигма насамперед представлена козацтвом. На території нашої області було сім козацьких січей, а більшість мешканців мого краю ведуть родовід від козаків. Ця парадигма дає зв’язок із національною історією і в межах свого роду, і в межах народу та країни. Завдяки актуалізації цієї парадигми нині, зокрема, можливий спротив «руському міру», а Дніпро став форпостом боротьби із загарбником.

Імперська парадигма походить від цариці Катерини ІІ, яка прагнула, щоб Катеринослав, закладений нею на місці козацької слободи (до речі, в нас досі частина міста – це Лоц-Кам’янка, де мешкали лоцмани, які кілька століть проводили човни через дніпровські пороги), став Південною столицею Російської імперії. Проте, цього не сталося, але в пам’яті людей таке шанобливе ставлення від цариці залишилось і по сьогодні.

Радянська парадигма зумовлена тим, що мій край став «ковальнею кадрів», з нього приходило багато політичних діячів спочатку у радянську номенклатуру, а тоді – у політичну еліту України. Тривалий час Дніпропетровськ був «закритим» містом, тут вироблялася зброя – ракети військового і космічного призначення. Тому Дніпропетровська не було навіть на деяких картах, і це теж сильно вплинуло на його мешканців.

За рахунок цього досвіду мешканці мого краю можуть досить добре відчувати зміни в інформаційно-культурному просторі і розуміти, що відбувається з масовою свідомістю ще до того, як підводні тенденції стають явними і зрозумілими багатьом.

Українська фантастика, як і українська література в цілому, нині перебуває у дуже складному стані, коли потрібно робити вибір подальшого шляху розвитку. За таких умов формуються виклики. Особливо небезпечними є крайнощі, як то шароварщина (негативний, антисакральний прояв національного) і вибір імперської свідомості (один із варіантів міфологізації свідомості на основі маніпулятивного, технологічного імперського міфу).

Якщо це відбудеться, українська фантастика як масовий жанр утратить своє різноманіття, глибину і проблематику, а якісна література фантастичного спрямування взагалі буде змушена повернутись у «підпілля» на невизначений час.

Розглядаючи вплив названих трьох парадигм на фантастику, можна констатувати факт, що радянська парадигма і традиція мають на сучасну фантастику мінімальний вплив. Це пов’язано насамперед із тим, що в Радянському Союзі фантастика не була популярним жанром і офіційно не визнавалася «літературою високої якості», через що не мала цінності для дослідників та літературних критиків. Період створення «твердої» наукової фантастики, на жаль, не був тривалим, радянській ідеології українська фантастика взагалі майже нічим не могла прислужитися.

Набагато більше радянська парадигма і по сьогодні впливає на авторів, які працюють із реалізмом. Здебільшого, це твори біографічного характеру, що базуються на спогадах авторів про їхню радянську молодість. Стилістично ці твори перевантажені роздумами і деталями. Також у цих текстах досить чітко проявляється замилування автора самим собою та перебільшується його роль у суспільному житті та літературі.

Вплив радянської парадигми нині є і на дитячу літературу, оскільки в Радянському Союзі дитяча література розглядалась як інструмент виховання та пропаганди. Це робило твори для дітей та юнацтва моралістичними, а їхніх героїв шаблонними, коли непотрібно (і навіть не бажано чи заборонено) прописувати складну психологію, вводити в сюжет неоднозначних героїв-особистостей. Працювати в такому ключі продовжують деякі літні письменники, та це не фантасти, бо за радянською традицією фантастику літературою вони не вважають.

На щастя, подібна радянська світоглядна стилістика не властива фантастичним творам. У фантастиці обов’язково має бути динаміка, проявлені оригінальність задуму і фантазія, а філософія представлена не лише в роздумах автора, а через вчинки персонажів, що вже під час написання твору потенційно зменшує вплив радянської парадигми на фантастику.

В основі імперської парадигми лежить особливий тип світогляду, який має чітко виражені характеристики. Насамперед, це нівелювання у масовій свідомості цінності особистості і заміна її цінністю виконання певних ролей та функцій. У контексті цієї ідеї людина розглядається як «гвинтик» і може бути при потребі замінена іншою особою, яка буде виконувати ідентичні функції. Таким чином заперечується оригінальність, нівелюються ідея свободи, самовираження і цінність самого життя.
Натомість, імперська свідомість сакралізує владу (у її монархічному чи державницькому прояві – це не важливо) і посаду владаря не залежно від того, чи правителя обрано, чи він отримав цей статус відповідно до свого високого походження. Влада апріорі не може бути «поганою», людина зі здоровим глуздом не може їй суперечити, а якщо правителя (царя, імператора) скидають, то лише для того, щоб замінити його іншим правителем, не змінюючи систему управління.

Імперська свідомість жорстко ієрархічна, і це стосується не лише політики, але й соціального устрою, культури, родинних взаємин тощо. Дієвими інструментами для підтримання суспільних та світоглядних конструкцій стають приниження і насилля, поділ людей «на сорти» й надання різних рівнів доступу до влади, інформації, розподілу благ, створення класів й утаємничених груп з високим ієрархічним статусом.

Також важливо розуміти, що імперська свідомість визнає гідним супротивником тільки інше державне утворення, з яким може вступати у комунікацію. Якщо ж проти імперії борються недержавні утворення, як, наприклад, повстанці, пірати, заколотники з іншими переконаннями і цінностями, то їхній статус в ієрархічній імперській системі настільки низький, що представники «іншої сторони» можуть бути знищені владою без будь-яких умовностей чи докорів сумління як елементи антисистемного характеру. Імперія не домовляється і не спілкується з такими групами людей, бо не бачить у них достатньо сили, не розуміє їхнього світогляду.

Якщо ж переносити вище сказане на фантастику, то будемо бачити у фантастичних текстах усе назване на рівні ідеології, сюжету, при описі персонажів і поясненні їхніх вчинків. Саме ж державне утворення у таких книгах, будучи за своєю суттю антиутопією, описуватиметься таким чином, що сприйматиметься аудиторією або як норма, або взагалі як утопія, яку треба зберігати, чи до якої варто прагнути.

І виникає цілком слушне запитання: а чи можуть бути подібні твори в сучасній Україні? Чи можуть українці українською мовою оспівувати імперію?

Якщо з національною свідомістю в українців усе гаразд, то ні в якому разі, бо вся наша багатостолітня історія заперечує імперський тип світогляду. Українці завжди боролися з імперіями за своє вільне буття. В історії України немає таких періодів, щоб ми прагнули підкорити собі інші народи і держави та нав’язати їм свій світогляд.

Українці – войовничий народ, але не завойовницький. Коли ми приходили, наприклад, до того ж Царграду, щоб повісити над його брамою черговий щит, або добряче шарпали Кримське Ханство, то не обертали інші народи в свою віру, не нав’язували свої традиції і спосіб життя. Данини та угоди про ненапад було цілком достатньо.

Згадайте історію: зовсім інакше діють імперії. Якщо вони когось перемагають, то ті землі і народи, на які поширилася їхня влада, стають світоглядним і державним продовженням метрополії, набуваючи принизливого статусу провінцій і колоній, а їхні мешканці втрачають індивідуальність і національні особливості.

Якщо ж масова свідомість, подібна до нашої, інфікована імперськими ідеями, творчість, яка прославляє імперію, стає можливою, хоча не є природною для нашого народу.

Ризик інфікування імперськими ідеями для сучасної України щонайперше проявляється через політику і приєднання до «руського міра». І, відповідно до законів впливу на масову свідомість, спочатку ці процеси відбуваються на культурно-духовному, а вже тоді – на політичному рівні.

Саме тому література є такою важливою в інформаційних війнах та в розповсюдженні важливих ідей серед масової аудиторії. Думка, висловлена у книзі або фільмі, буде сприйнята аудиторією значно краще, ніж та сама ідея, проявлена через політичний контекст. Бо у першому випадку критичні фільтри працюють значно гірше, і людина впевнена, що нею неможливо маніпулювати через культуру, лише через політику. Хоча насправді все відбувається навпаки.

Імперськими можуть бути твори про сучасні події, альтернативна історія, або навіть нівелювання національної української ідеї як тої, що не відбулась. Остання думка вкрай небезпечна, бо заперечує будь-які подальші дії щодо розбудови української держави і навіть саме її існування, принижує український народ, як той, кому не судилися перемоги і благополуччя.

Зрозуміло, що все це можна системно реалізувати як через реалістичну, так і через фантастичну літературу. Тільки в першому випадку побачимо в тексті історичний фактаж, а в другому – безпосередньо світоглядні і соціальні моделі, а також різноманітні метафори, які асоціюватимуться з потрібними національними та історичними контекстами і кодами.

Найцікавіше, коли імперська свідомість стверджується за рахунок протиставлення себе іншим державницьким утворенням. У нашому випадку це протиставлення жорсткої імперської ієрархії на чолі з «вічним» справедливим Царем та «поганими боярами» і вільної громади, де кожен має цінність і свою думку, а керівник обирається серед свого кола і може бути зміщений з посади, якщо не відповідатиме потрібним критеріям та гідно не виконуватиме свої обов’язки.

У фантастиці дуже легко використати образ такого Царя, який приходить і наводить порядок, тим самим маніпулюючи масовою свідомістю. Якщо ж такий текст ще й створено українським автором, то це є свідомим визнанням істинності імперської парадигми для нашої країни.

А розглядатися така творчість буде, звісно, не як імперський вплив і робота «п’ятої колони», а як інша, альтернативна думка, на яку «мають право» громадяни України, і цю думку потрібно поважати.
Проте, найнебезпечнішою для української літератури та України взагалі, на моє переконання, є національна парадигма.

Кожна національна парадигма може реалізуватися як у позитивному, так і в негативному значенні. Якщо вона наповнена позитивними енергіями творчості і розвитку, то дає можливість розвиватися всім, хто знаходиться в її полі впливу.

Якщо ж національна парадигма має негативні характеристики, то стає десакралізованою, порожньою, надмірно яскравою, може набувати ознак гламурності, провокувати розвиток шароварщини. У цьому варіанті завжди буде присутній мотив приниження інших за національною ознакою або відповідно до використання у творі чи в повсякденному житті якихось обов’язкових національних елементів.
Тривалий час національне не було в Україні в пошані, на рівні масової свідомості все українське асоціювалося з низькопробним, а україномовних громадян називали «селюками», що теж працювало на користь імперської ієрархії приниження потенційних світоглядних супротивників.

У Радянському Союзі буття національного було суворо регламентованим, а вихід за чітко визначені рамки забороненим і навіть небезпечним для життя. Коли ж Україна де-юре стала незалежною, заборона на національне зникла (хоча для масової свідомості у той час ще нічого не змінилося, бо це тривалий процес), і вже національне стало фактором звеличення окремих осіб, зокрема, і письменників.

Українські автори отримали змогу вводити у тексти національні елементи і почали надто активно цим користуватися, відмовившись від усієї іншої творчої палітри, зробили національне гіперболізованим і таким чином ще більше наблизилися до шароварщини, створили новий, не життєствердний, шаблон.
Особливо від того постраждала українська фантастика, але найбільше – історична проза і фентезі.

Національне може проявитися у літературі на різних рівнях.

У вигляді елементів, наприклад, у використанні в тексті вишиванок, пісень, національної і державної символіки та колористики, козаків як одної з базових міфологем, героїзованих історичних постатей або й взагалі історичних осіб або угруповань, пов’язаних з національною історією, національних і культурних традицій та вірувань тощо.

У вигляді міфологічних персонажів, як то різноманітні язичницькі божества, мавки, русалки, чугайстри та інші представники нашої демонології, а ще чарівники у національному прояві, наприклад, як відьми, мольфари і характерники. Дуже часто з такою актуалізацією національного працює фентезі, але воно, звісно, не має обмежуватися виключно такою формою.

І найскладніший варіант прояву національного – на світоглядному рівні. Тоді у книзі представлено національний світогляд з усіма його особливостями, текст може набувати найрізноманітніших форм. Національне у ньому настільки глибоке, що інколи взагалі не потребує національної символіки або звернення до міфології, а дія твору може зовсім не відбуватися в Україні.

Наприклад, якщо автор працює на цьому рівні й описує моделі і методи боротьби з імперією, зокрема, і світоглядні; або коли людина-особистість протиставляє себе безликій системі, яка може зламати будь-кого, чи не визнає приниження як інструменту досягнення мети і пропагує саме таку філософію життя, то це також буде проявом нашого національного.

Подібний досвід є для нас історичним надбанням і може бути підкріплений конкретними історичними фактами і посиланнями на реальні події. Наші історичні епохи, соціальна та політична проблематика можуть бути перенесені в інші світи і там вирішені, і таким чином створюються моделі, актуальні для нашої реальності.

Хіба подібне не буде проявом України у фантастичній літературі? Звісно, буде, але на дуже глибокому, архетипному рівні. І таке національне є найбільш впливовим і захоплює великі аудиторії не лише в Україні, але й за кордоном.

Про що б автор не писав, він підсвідомо відтворює у тексті власний життєвий досвід, досвід свого народу, держави, ідеї, актуальні в його інформаційно-культурному просторі. І якщо цей автор користується енергією національного, бо сам є патріотом свого народу, то це буде в його тексті на глибинному рівні.

Коли ж автор за своїм світоглядом імперець, то це також буде закладене в структури його тексту. Й у цьому контексті гостро постає питання самоідентифікації. Особливо складне і важливе воно для творчих людей, які є лідерами думок та мають вплив на тисячі читачів.

Якщо національне є шароварним, то воно може бути присутнім у тексті тільки у вигляді елементів або міфологічних персонажів, часто десакралізованих. Але ще гірше, якщо імперська свідомість маскується під національне і використовує національні елементи для своїх цілей. Наприклад, щоб показати, що наш український «цар» кращий за інших царів.

Наукова фантастика у шароварному варіанті може бути лише гумористичною, як то розповіді про козаків, що літають на ракетах, чи про те, як у Всесвіті визнали принади українських жінок чи захопилися бойовим гопаком. Це, на превеликий жаль, приклади з реально існуючих творів, і глибини у цих книгах немає, бо гумор зазвичай її не передбачає.

Ось тут і виникає найбільша проблема сучасної української фантастики. Коли ми аналізуємо, які книги виходили в Україні за останні кілька десятиліть, то бачимо, що фантастики в усіх її проявах майже немає. Більшість фантастичних книг – це самвидав, який нині має мінімальний вплив на інформаційно-культурний простір. Ще є варіант, коли видавництва пропонують авторам видавати такі книги за власний кошт, бо апріорі не вважають їх комерційно успішними.

Говоримо саме про видані книги, які потрапили у систему книгорозповсюдження і бібліотеки та позиціоновані як фантастичні, як це відбувається в інших країнах. Книги фантастичних жанрів називають як завгодно, але не фантастикою. Читачам пропонуються химерна проза, магічний реалізм, містика, просто «сучасна література», та аж ніяк не фантастика.

Трохи краща ситуація з фентезі, але наразі цей напрям потрапив у пастку шароварного національного. Якщо у сучасному творі немає міфологічних персонажів або міфологізованих осіб, як то відьми, мольфари, козаки і характерники, такий текст в Україні не буде вважатися фентезі, гідним публікації.
Деякі видавництва, які таки видавали щось із фантастики, принципово те не визнають, бо «фантастику вони не друкують», а літературні агенти пропонують «обманювати» видавців і не називати фантастику фантастикою, щоб мати шанс на публікацію.

Цей підхід неправильний, але можливий для творів, чия дія відбувається в сучасних українських містах і селах. А що робити тим авторам, чиї герої живуть в інших світах або на інших планетах, чи подорожують у космосі?

Через таку деформацію у визначеннях серед цілого покоління українських читачів сформувалося переконання в обмеженості української фантастики. І, якщо читачі хочуть прочитати щось фантастичне без мавок і характерників, то вже не шукають українську книгу, а одразу беруть переклади або російськомовні твори, більшість з яких пропагують імперський світогляд.

Таким чином, у нашому просторі присутня іноземна фантастика будь-якого походження, але аж ніяк не українська, а це вже створює потенційну небезпеку для розвитку суспільства. Бо коли якась культурна ніша не зайнята вітчизняним продуктом, вона може у будь-який час стати об’єктом маніпуляцій з боку інших інформаційно-культурних просторів та ідей, які формують світоглядні коди.

Як це, зокрема, протягом десятиліть відбувалося з фантастичною літературою в Україні. Ще й із нав’язуванням українським авторам російської мови, бо лише так їхні твори могли бути видані. За все існування новітньої України спостерігалося активне втягування цих людей спочатку в російську літературну тусовку, а тоді й в антиукраїнські політичні процеси в якості технологів впливу та конструкторів новітньої імперської ідеології.

Чи є рішення цієї багатогранної проблеми, пов’язаної зі світоглядним вибором та національною ідентифікацією?

Серйозно вплинути на ситуацію і швидко досягти результату, на мою думку, можливо лише в тому випадку, якщо в країні буде створено кілька книжкових серій. Це обов’язково повинні бути повноцінні серії хоча б по десять романів кожна – з наукової, соціальної, космічної фантастики, антиутопій і постапокаліптики, альтернативної історії, міського фентезі, фентезі про попаданців та фентезі з якісно розробленими іншими світами, та ін. І чим більше напрямів, тим краще.

Ці книги мають потрапити у книгарні і бути широко прорекламовані як новітня українська фантастика. Якщо ці книги продаватимуться на рівні іншої фантастики, це одночасно вплине на авторів, які повірять у себе як українських фантастів; на видавців, які переконаються, що на українській фантастиці можна заробити гроші; на читацьку аудиторію, яка зрозуміє, що для українських письменників немає нічого неможливого і вони не обмежені яскраво вираженим національним контекстом.

А ще посприяти цим процесам можуть самі читачі, які ділитимуться своїми думками про прочитане з друзями, писатимуть про українські книги у своїх блогах і соціальних мережах. Сучасна українська література зараз сильно потребує такої щирої рекламної підтримки.

І не забувайте ще одну дуже важливу істину: куплена вами паперова або електронна книга – це є вагома інвестиція у подальшу творчість автора, чий фантастичний світ вам сподобався.

Першодрук тут - http://palisadnik.org.ua/text/ukrayinska-fantastika-mizh-imperiieyu-i-sharovarshchinoyu