Надихнулася опитуваннями на "Букнет".

На мою думку, наявність великої кількості псевдонімів - це свідчення незрілості певного жанру чи ринку в цілому, або проходження певного перехідного періоду, становлення.

Чому люди беруть собі псевдоніми?

Найбільш розповсюдженою причиною є підсвідоме (або й свідоме) бажання сховатися від батьків, знайомих, колег по роботі. Щоб в разі чого можна було сказати, що "це не я" займаюся тим чи іншим різновидом творчої діяльності. У деяких випадках цей крок є вимушеним, оскільки ті ж колеги по роботі через заздрість можуть просто життя не дати.

Другою, також вельми розповсюдженою причиною, є псевдоневлаштованість. Багато хто не задоволений своїм життям, та значно простіше створити щось паралельне, ніж вирішувати проблеми власної реальності. А створений образ підсвідомо сприймається як народжений за "значно кращих умов". Таке собі альтер-его, ким дуже хочеться бути. Бо в його житті і "піца смачніша", і "зірки яскравіші".

Реальні ж біографії творчих людей нині мало хто читає. А вони спростовують "сірість" життя тих же авторів, на яку скаржаться молоді письменники нині. Яскравість творчості походить від яскравості переживання, хоча не завжди творча людина переживає щось на пряму, це може бути і переживання подій та досвідів інших реальних людей. Цю можливість надає розвинена емпатія - головний інструмент письменника.

Третя причина - страх можливої невдачі. Коли робиш щось під власним іменем, то всі перемоги і прорахунки автоматично записуються на власний реальний рахунок. Коли ж дієш під псевдонімом, то можна завжди "все стерти" і почати з початку. Насправді це не так, бо людина ж сама про все пам'ятає.

Отже, у будь-якому разі використання псевдоніма - це відмежування. Від себе, частини суспільства або власної діяльності. Тут і зараз, або потенційно в майбутньому.

Чи погано мати псевдонім? Звісно, ні. Для декого це взагалі необхідний етап дорослішання. Саме тому з псевдонімів "виростають". А дехто настільки до них звикає, що псевдо стає маскою або "другою шкірою". І в цілому це теж не погано, оскільки такий псевдонім максимально зближується з реальною особистістю.

Я серйозно користувалася псевдонімом лише один раз. Не як автор, але близько до письменництва. У 2004-2006 роках. Мені тоді було трохи більше 20 років, і мої ідеї були надто сміливими для такого віку. Я ж хотіла, щоб їх почули. Тому довелося приховати особистість. Бо інакше замість обговорення самих ідей я б повсюдно чула "Дєфочка, а ти хто?". Коли ж ті ідеї "пішли в маси" і стали жити самостійним життям, я відкрила ім'я. Але це, як то кажуть, вже зовсім інша історія. :)