Надихнулася опитуваннями на "Букнет".
На мою думку, наявність великої кількості псевдонімів - це свідчення незрілості певного жанру чи ринку в цілому, або проходження певного перехідного періоду, становлення.
Чому люди беруть собі псевдоніми?
Найбільш розповсюдженою причиною є підсвідоме (або й свідоме) бажання сховатися від батьків, знайомих, колег по роботі. Щоб в разі чого можна було сказати, що "це не я" займаюся тим чи іншим різновидом творчої діяльності. У деяких випадках цей крок є вимушеним, оскільки ті ж колеги по роботі через заздрість можуть просто життя не дати.
Другою, також вельми розповсюдженою причиною, є псевдоневлаштованість. Багато хто не задоволений своїм життям, та значно простіше створити щось паралельне, ніж вирішувати проблеми власної реальності. А створений образ підсвідомо сприймається як народжений за "значно кращих умов". Таке собі альтер-его, ким дуже хочеться бути. Бо в його житті і "піца смачніша", і "зірки яскравіші".
Реальні ж біографії творчих людей нині мало хто читає. А вони спростовують "сірість" життя тих же авторів, на яку скаржаться молоді письменники нині. Яскравість творчості походить від яскравості переживання, хоча не завжди творча людина переживає щось на пряму, це може бути і переживання подій та досвідів інших реальних людей. Цю можливість надає розвинена емпатія - головний інструмент письменника.
Третя причина - страх можливої невдачі. Коли робиш щось під власним іменем, то всі перемоги і прорахунки автоматично записуються на власний реальний рахунок. Коли ж дієш під псевдонімом, то можна завжди "все стерти" і почати з початку. Насправді це не так, бо людина ж сама про все пам'ятає.
Отже, у будь-якому разі використання псевдоніма - це відмежування. Від себе, частини суспільства або власної діяльності. Тут і зараз, або потенційно в майбутньому.
Чи погано мати псевдонім? Звісно, ні. Для декого це взагалі необхідний етап дорослішання. Саме тому з псевдонімів "виростають". А дехто настільки до них звикає, що псевдо стає маскою або "другою шкірою". І в цілому це теж не погано, оскільки такий псевдонім максимально зближується з реальною особистістю.
Я серйозно користувалася псевдонімом лише один раз. Не як автор, але близько до письменництва. У 2004-2006 роках. Мені тоді було трохи більше 20 років, і мої ідеї були надто сміливими для такого віку. Я ж хотіла, щоб їх почули. Тому довелося приховати особистість. Бо інакше замість обговорення самих ідей я б повсюдно чула "Дєфочка, а ти хто?". Коли ж ті ідеї "пішли в маси" і стали жити самостійним життям, я відкрила ім'я. Але це, як то кажуть, вже зовсім інша історія. :)
9 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиА ще причина - просто тому, що реальне призвище надто довге і не лізе великими літерами на обкладинку електронної книги))) Тому з Крижановської лишилося тільки Криж, але всі читачі про це повідомлені через відомості про автора. Але насправді свідома розробка іменного бренду для письменника важлива справа, щоб якось відповідно звучало і добре запам'ятовувалося... ну і добре, щоб можна було довести своє авторство, якщо будуть питання. А друге ім'я, тобто бойове призвисько - то взагалі дуже достойна річ!)))
Эллин Крыж, Щодо прізвища - я з вами погоджусь, бо в самої аж подвійне))))
Тому й довелось брати псевдонім)
Пишу під псевдонімом. Лана — скорочена форма мого імені, Вернік — прізвище одного з моїх дідів. Використовувати власне ім'я не можу з багатьох причин. Перша: я пишу про реальних людей, тому "світити" свою персону не варто. Друга і наступні випливають з причини моєї публічної діяльності. Близькі люди — знають, а іншим знати не обов'язково.
Лана Вернік, Так, це серйозна причина для роботи під псевдонімом. Дякую за історію!
Погоджуюсь. Всі причини актуальні.
Але це не вичерпний їх список. Наприклад, засновник білоруського телеграм-каналу "NEXTA" взяв собі псевдонім через те, що працював разом з батьком і хотів, щоб читачі відрізняли їх. Ще один приклад, російський актор Юра Борисов. Він воліє бути саме Юрою, а не Юрієм, поміж іншого через те, що є (чи був) якийсь чиновник з іменем Юрій Борисов. Тож актор теж хотів щоб їх не плутали між собою.
Дмитро Чорнота, Син Стівена Кінга взяв собі псевдонім: Джо Гілл, щоб не його не читали через батька. Іноді це вимушені кроки.
Теж пройшов етап псевдонімів. Не хотів, щоб сусіди по кімнаті й одногрупниці, а потім колеги по роботі знали, що я пишу. Взагалі нікому не хотів розповідати.
Перейшло після того, як моє оповідання опублікували в збірці. В анкеті значилось: псевдонім, чи справжнє ім‘я? Після того я вже не переймався і ставив своє ім‘я.
Іван Дурський, Гарний досвід. :)
Цікаве дослідження)) У мене цей псевдонім з'явився досить давно - писала в газеті публіцистику під справжнім ім'ям, а художні твори під псевдо. Але все одно всі знайомі і читачі знають, що це я, не ховаюся і не соромлюся))
Наталія Девятко (Natalia Devyatko), Ні, так і буде))
У своєму випадку можу погодитися лише з третьою причоною, позаяк страх перед невдачею притаманний, певно, більшості людей. Історія про "сірість буття" та "яскравіші зірки" точно не про мене, а ховатися від рідних взагалі нема сенсу. Я своїх поставила перед фактом, тому вечорами у хаті тиша й спокій - мама творить)))
Інна Камікадз, :)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати