Янголятко влетіло до кімнати через ґрати. Прокинулась Лаура, штовхнула Ітану.

– Нарешті я вас знайшла, – сказала крилата дівчинка. – Я відчиню двері. Зачекайте.

Крилате дівча вилетіло у вікно, і невдовзі щось загуркотіло в коридорі, хтось скрикнув, втікаючи, а щось задзвеніло, впавши на підлогу. В замку зашурхотів ключ.

– Штовхайте, – гукнуло з тогу боку Янголятко.

Ітана і Катерина відчинили двері, опиняючись на волі. У повітрі, тримаючи зв’язку ключів, зависло білопере створіння.

– Що ти з ним зробила? – здивувалася Ітана, не побачивши вартового.

– Нічого, – весело зблиснуло очима Янголятко. – Я просто сказала: "Привіт".

Та, промовивши це, створіннячко змінилося, у нього виросли ікла, очі вирячились і налилися кров’ю. Катерина відсахнулась. Лаура розсміялась, а Янголятко знову стало симпатичним.

– Ходімо скоріше, – кинувши ключі Катерині, Янголятко полетіло коридором. – Корабель не чекатиме.

Читати далі