Пригоди команди піратського корабля тривають. Хочу поділитися невеличким фрагментом з нового розділу.

    Жінка вела Яроша вглибину палацу, потім зупинилася біля стіни, натиснула на китицю винограду на дерев’яному різьбленому орнаменті. Частина стіни від’їхала, впустивши у коридор денне світло. Служниця пропустила Яроша, пірат із посмішкою ступив назустріч сонцю і вийшов у сад, оточений з усіх боків стінами.
    Виходу з саду він не бачив, певно, сюди можна було потрапити тільки таким замаскованим шляхом. Хоча, таємних дверей, швидше за все, багато. Десь на висоті двох людських ростів на маленький сад дивилися вікна.
    Герда сиділа на лаві біля фонтана під пальмою. По землі і по фонтану вилися рослини з ніжними рожевими квітами, які, коли відцвітали, ставали фіолетовими.
    – Не знав, що в Аталі ростуть пальми, – мовив Ярош, дивлячись на королеву.
    – Тут росте все, що я забажаю, – відповіла вона. – А ти стоятимеш, Яроше?
    – Ще посиджу там, де на повний зріст стати не можна. Краще постою під сонцем, – із посмішкою відказав пірат.
    – Ти маєш рацію, Яроше. Це твій останній день на волі.
    – Це ти називаєш волею? – розвів руками Сокіл, показуючи, що стіни саду глухі.
    – А краще провести останній день без болю у моєму підземеллі? – образилася Герда на пірата, який не оцінив її щедрого дарунку.
    – Мої друзі проводять останній день без болю ув’язненими в твоєму підземеллі. А ти не боїшся, Гердо, що я відберу у тебе кинджал, який ти ховаєш під сукнею, і заріжу тебе?
    Він запитав це буденно, але карі очі Герди шугнули злом.
    – Ні, бо тоді всі твої друзі помруть страшною смертю. Ти не зробиш нічого проти моєї волі, бо це зашкодить твоїй команді.

Читати книгу