Відьомські інтриги від Лени Муррр

Містично-реалістична новела «Вибір смарагдової сови» розповідає про нелегке життя Тетяни, що випадково дізнається про величезній спадок від давньої родички, що жила на узліссі величезного лісу на Чернігівщині. Здавалося, що невеличкий будиночок, який максимально добре налаштовує на єдність з природою зможе стати прекрасною альтернативою загородної дачі, вибиратися на відпочинок так би мовити. Але все не так просто, адже в заповіті є ще один спадкоємець, якому по закону потрібно було віддати колекцію картин. За умовами, щоб остаточно ввійти в якості спадкоємців, і далі самостійно розпоряджатися майном, вони повинні прожити в будиночку півроку. Дивна умова, але саме це й робить подальший розвиток подій переповнений містикою й невеличкими скрімерами. Загалом, сюжет концентрується на двох персонажах, які то й діло намагаються знайти між собою взаєморозуміння, чи розібратися в усій цій містиці. Та сама пресловута Смарагдова сова, що регулярно з’являється в першій половині роботи, а після 12 розділу вже в істинному вигляді – це сосуд могутньої відьми, яка і вибирала подальшу спадкоємицю. Так, ви правильно здогадалися, це робота, яка пронизана неймовірною кількістю відьомських специфічних характерних рис.

Сюжет не розвалюється, тримається цілим навіть під час чергового натяку на зацікавленість Тетяні Вадимом, не лише як тимчасовим сусідом на шість місяців. Сподобалось, що ключовий сюжетній хід, а саме навчання Тетяни необхідними знаннями до самого кінця залишалося головною ідеєю. Тобто, ми не спостерігаємо, як чергова робота в жанрі містики плавно переходить в любовний підтекст. Під кінець автору вдалося нагнати більш-менш цікавого екшену. Відьомські розбірки часто вражали різноманіттям сил та особливих здібностей. І в ця робота не стала винятковою. Знаєте, Тетяна під кінець роботи більше нагадувала не відьму-травницю, а справжню лісову мавку. Тим паче, що під опис хранителя знань великої Софії, як раз мавка б краще підходила.

Серед персонажів чудово запам’яталась головна героїня та кіт Василевс. З розкриттям їх образів постаралися добре. Але про останніх сказати нема чого. Навіть Вадим, що представляє собою головного чоловічого героя, більше нагадував типову мебель, на фоні якої розкривається прекрасний цвіт Тетяни. Софія та Марія, як другорядні персонажі, згодяться. Вони отримали стільки часу в історії, скільки треба, й не перетягували на себе покривало з ключових персонажів.

Спершу атмосферу була ніякою. Коли розвивалися події в місті, то ледь не засинав при читанні. Здавалося, що письменниці самій чимдуж хотілося перебратися вже в будиночок на узліссі. Тільки вони почали виконувати умови заповіту – жити разом – як картина повністю перевтілюється. Виникли чудові образи в голові, особливо стосувалося фінального місця чи то випробування, чи то бою з головною злодійкою.

Тепер перейдемо до іншої сторони роботи. Так. До недоліків. На жаль, вони присутні, і їх достатня кількість. Перше, що дійсно викликало багато зайвих питань – навіщо автор настільки розтягнула власну роботу. Багато різноманітних елементів можна було б викинути. Наприклад, взагалі не бачив смислу в розповіді про минуле Тані, щодо власного страху перед собаками. Пояснення, що вона їх боялась було б достатньо. В світі безліч людей також бояться собак, тому така її особливість не вимагає пояснення. Зовсім непотрібна сцена щодо заміни замків після сварки з хлопцем. Я розумію, що таким чином автор намагався показати певну реакцію Вадима, й далі розвивати ідею, що Таня має відношення до смерті тітки. Але навіщо це? Ми вже це знаємо, коли він прочитав листа, після якого було зрозуміло, що він з певними підозрами дивиться на ключову спадкоємицю. І таких елементів багато. Вони розтягують роботу та не приносять нічого, лише створюють певні провисання. Це аналогічно тому, щоб мити вже чистий посуд.

Неймовірний збіг обставин, що всю ключові персонажі, включаючи лиходіїв, знайомі між собою. Коли були перші натяки на злу відьму, з якою прийдеться змагатися головній героїні, то відразу ж в голові (увага, тут спойлер, без нього ніяк) був образ Ельвіри. Тобто, несподіваний поворот не спрацював. А все тому, що в самій роботі, не було представлено жодного персонажа, який би не мав значимості в історії, але демонстрував собою життя за межами сюжетного кістяка. З цього саме вилазить і наступний недолік. Через відсутність персонажів, що не відносяться до ключового сюжету, виникає певне відчуття пустоти, тобто: Якщо убрати персонажів, то нічого не залишиться. Не буде будиночка, лісу і так далі. Спочатку створили персонажів, а потім навколо них – світ. Скажу простіше, не вистачало якогось літака в небі, чи випадкових туристів, які десь там блукали.

І останній недолік, який серйозно заважав – це сама дріб’язковість ролі Вадима в сюжеті. Його нам представили навіть раніше головної героїні, показали таким собі владним босом, директором компанії. З самого початку я не розумів його призначення в сюжеті. Як любовний інтерес? Теж не сказав би, що робота багато втратила, якби любовну лінію взагалі викинули. А тягти його крізь всю роботу, щоб в фіналі він врятував кішку та закрив собою головну героїні – така собі Сізіфова праця.

Вибір Смарагдової сови нормальна робота, зірок з неба не хапає, не намагається закричати про власну унікальність чи геніальність. Загалом, перші розділи трохи наганяли сну, але ближче до середини все більш-менш вирівнялося. Людям, що люблять містичні історії, відьом та сильних жіночих героїнь, які покоряють владних чоловіків, робота сподобається.