Дивосвіт Міт про Єресь

Ближче до вечора на горизонті з’явилась Тіра, Убийвовк йшов та за своєю звичкою думав вголос. Обідня подія ніяк не йшла йому з голови:

-Як так, прогнати знахарку, бо бачте моровиця трапилась. То виходить, якшо буде який неврожай — вони проженуть всіх хліборобів! Шо за край, шо за звичаї, рідний дід до онука підступитись боїться. І він таки боявся тих двох, а найбільше старосту, бо аж потом зійшов, зачувши про нього. А Лютий, грається у свої воячки за тридев’ять земель — під носом лиха не бачить. Скільки часу пройшло, а тут як була руїна так і залишилась. Був же колись багатий, мирний край, сама Тіра тільки чого вартувала, якшо вірити Шамілевим байкам. Хоч з іншої сторони взяти Туз-куян, його ледь вщент не спалили, а за якихось сім з лишком літ град як новенький, навіть кращий став. Чому одні люди можуть та вміють долати труднощі, а інші тільки стогнуть, сопуть і плачуть? Хіба ж в усьому Нижньому Долі не знайдеться чоловіка штибу пана Герші? Чи може їм подобається отак, коли пустка-пусткою, грабіж на грабежі, шо й княжим трактом вдень ходити лячно! Не розумію!!!