Анонс нової частини великої подорожі))

Міт про Єресь

-Заходь, — відповів він сонним голосом й підвівся з лежанки, обсмикнувши сорочку.

-Доброго дня, мосьпане світленький.

-Облиш це, ми ж не на ринку, — відповів без ніякого натяку на роздратування Убийвовк, — зробив?

-Аякже, хлоп’ятка та й старші будуть цвірінькати, як горобчики на весняне сонечко.

-Хто там з тобою, ми ж домовлялись, шоб ти завжди приходив сам один?

-Аякже, та от тільки така халепа сталась: йду я, значить, до вас один, як і було мені наказано. Аж раптом лежить лантушок нічийній, я грішним ділом глянь, а там борошно житнє. Шо ж його робити, думаю — гукнув раз, другий, може хазяїн де на бігунку[1] страждає поруч, а воно глухо, ніби вночі на кладовиську. І шо ж, метикую, далі, не пропадати ж добру. Взявся завдати собі на плечі, але ж і важке, а якраз поручу мій товариш вірний нагодився у якихось своїх справах, то й підсобив мені, удвох воно завжди спідручніше.

Чіро усміхнувся до юнака, зняв капшук зі свого пояса і кинув Зайді.

-Це за клопоти та гарну байочку, але вдруге надаю лящів.