Убийвовк вийшов. Він повернувся невдовзі з кухлем, розв’язав Дем’яну руки й подав питво.

-Бісова робота, знав же, шо колись отак скінчиться, та все сподівався...

Чоловік скриви подобу посмішки на обличчі.

-Дякую й за таке, міг же просто чикнути по горлянці. Скажи ласкавий пане, як ти дізнався, шо я прийшов по твою душу?

-Вчув на нюх, не думай про це, ти добре вмієш робити цю роботу, служив де?

-Охочекомонник[1], воював від Турукеша та аж до Булану. Останні кілька літ нуджусь без діла...

-А знайти якесь інше заняття на ум не спадало?

-Якшо вже такий шмат хліба прийшовся до душі, іншого й не схочеш, чи ж тобі, пане ласкавий, цього не знати?

-Я не вбивця, — відрубав Чіро.

-Злодій, злодія завжди впізнає!- Дем'ян оскалився.

-Не випробовуй долю, чоловіче!

-Не буду!