"Скарби Примарних островів". Анонс 22 розділу

Ярош забрав Феофана з корабля на берег того ж дня, коли вони стали на якір біля рибальського селища. Щойно засутеніло, піратський капітан мовчки привів свого полоненого на окраїну поселення, де вдалину йшли хвилі пагорбів, вкритих пожухлими осінніми травами.

– Прощавай, міністре. Іди берегом, не наближайся до лісу, і сподіваюся, наші шляхи більше ніколи не перетнуться, – Ярош закрив свій компас, який, певно, щось підтвердив, відповідаючи на безмовне запитання.

Феофан пам’ятав, як тоді, в Елігері, в його руках компас здавався зламаним, а нині стрілка рухалася легко. Ця річ все-таки була цінна, недарма її хотів забрати радник Імператора.

– Що ж ти не йдеш, міністре? – бачачи, що Феофан зволікає, запитав Сокіл. – Не віриш, що я тебе відпускаю?

– Не вірю, – щиро відповів Феофан. – Ти вистрілиш мені в спину, коли я радітиму порятунку. Я бачив тебе в бою, ти даси мені відійти далеко.

Ярош відвів погляд. Феофан не міг знати, про що він думає, і що згадує, як захищав ворога на нараді піратських капітанів. Імперський міністр був його полоненим, і як сказав Ричард, лише йому вирішувати, що буде із заручником.

– Тоді ти розумієш, що на тебе чекає, – холодно осміхнувся Ярош, дістаючи пістолет. – Іди.

Феофан не зрушив з місця.

– Стріляй так, піратський капітане. Якщо ти прирік мене на страту, я хочу дивитися тобі в очі. Це моє останнє бажання.

– Ні, тобі відмовлено у цьому бажанні. Але якщо наполягатимеш, твоя смерть буде іншою. Вибирай, Феофане.

Було дивно чути, що пірат називає його на ім’я, а не зневажливо: імперським міністром. Феофан закрив очі, потай зітхнувши. Так, йому дозволено обирати, але так чи так, сьогодні розвага переможців скінчиться. Він хоче, щоб ця розвага закінчилася сьогодні, – ось у чому насправді полягає його вибір.

– Сподіваюся, колись ти знайдеш те, що шукаєш, і воно тебе не згубить, Яроше Соколе, – наостанок сказав Феофан і повільно пішов вздовж берега до найближчого пагорба.

Ярош подивився на пістолет у своїй руці. Міністр правильно каже: він може дати полоненому відійти далеко. Як спокусливо вирішити все одним пострілом, але нащо тоді він запитував у компаса про безпечний шлях для міністра?..

Страшно іти і не озиратися, очікуючи на лункий гуркіт пострілу, на останнє, що ти, певно, почуєш перед смертю. Звісно, якщо тебе не лишать самого вмирати посеред скошеного поля.

Феофан піднявся на пагорб і не витримав очікування – озирнувся...

Повністю розділ буде опублікований у понеділок.

Читати книгу