Один із законів життя свідчить, що як тільки закриваються одні двері, відкриваються інші. Але вся біда в тому, що ми дивимося на зачинені двері й не звертаємо уваги на відкриті. А все чому? А тому, що ми боїмося змін. Вони нас лякають невідомістю й штовхають на необдумані вчинки... інколи безрозсудні. Й ми готові сховатися від відповідальности, втекти від неї навіть посеред ночі, й бажано в іншу країну. Ми боїмося й тікаємо, не усвідомлюючи, що все, що нас лякає завжди буде з нами. Спогади ніхто не в силі стерти помахом руки. А отже, треба бути досить смілим та відважним, аби не втекти зі свята, як попелюшка, якщо твоя карета ось-ось перетвориться в гарбуза! 

 На такі роздуми мене наштовхнула нова історія "Наречений її подруги" від талановитої колеги Софія Чайка. (Не дивуйтесь, що автор теж полюбляє читати, а не лише писати!) 

Героїня роману теж керувалася страхом, втікаючи від зради чоловіка. Ображена та розчарована Мєл намагалася відновити внутрішню гармонію на березі моря, захоплюючись його красою та величчю. Саме там, героїня зустріла того, хто зумів повернути її до життя, й надати її сірим будням нових яскравих кольорів. 

Історія, сюжет якої здається простим(але тільки на перший погляд), захоплює з перших рядків, відкриваючи перед нами внутрішній світ героїні. Її проблеми та переживання відчуваєш кожною клітинкою, їй співчуваєш і бажаєш кращої долі.

З кожною новою сторінкою, хочеться вірити, що у Мєл все буде добре й вона побачить вона ті двері, котрі відкрились лише для неї? Хочеться вірити, що героїня (як і тисячі жінок, котрі були зраджені) зуміє зробити правильний вибір й знайти свій шлях до щастя, не зважаючи на біль минулого, страх та невпевненість в майбутньому. 

Особисто я вірю, що кожен кінець - це новий початок.  Варто лише вірити та бажати! А ви як гадаєте?

З любов'ю, завжди ваша Мартіна.