Флешмоб: найдивніші вчинки персонажів

Флешмоб  Найдивніші вчинки персонажів))) Почала його Ана-Марія Еріш, а естафету отримала від Стефанія Лін ))) Спасибі)))

Естафету передаю Ксана Рейлі та Вікторія Задорська

Отже, хочу представити вашій увазі два уривки із різних книг.

Перша, " Приручити Вітер " де чотири подруги вирішили повесилитися на славу. А саме уривок зі знайомства Кіри і Влада. До речі, книга вже завершена і абсолютно безкоштовна!

Сиджу я біля красивого чорного байка і думаю над тим, як можна було докотитися до такого життя? Паралельно виводжу яскраво - червоним маркером узори на його блискучому боку і сподіваюся на те, що встигну закінчити цей шедевр до того моменту, як власник цього швидкісного агрегату заявиться сюди.  

Залишився останній штрих і..  

- Ти що робиш? - грубий голос пролунав над головою і я подумки відправила подалі свою « любу » подругу Лору, яка обіцяла стояти на шухері.  

Рука так і завмерла з маркером в руці, а серце забилося в тисячу разів сильніше. Повільно підняла вгору голову і побачила перед собою того самого  коротко стриженого брюнета. Його хмурий погляд синіх очей був зосереджений не на мені, а саме на малюнку, який я зобразила на його байку. 

Я бачила, як від здивування розширюються його зіниці і це було хорошим стимулом робити ноги. Різко піднявшись,  я опинилася занадто близько до нього, але коли спробувала відступити перечепилася за камінець і мабуть таки впала б, якби не руки чоловіка на моїй талії. 

А він джентльмен виявляється! Не дав мені впасти навіть після того, як я зобразила такий цікавий малюнок на його залізному коні. Ми стояли в обіймах одне одного і чомусь мені здалося, що між нами наче б то іскри пролетіли. А може це були іскри з очей чоловіка, який заледве стримував свою злість.  

- Що за ху.. ня, мала? - грубо запитав і його руки на моїй талії стиснулися сильніше. - Ми з тобою переспали і я тебе кинув? Хоча не пам’ятаю таку рудоволосу в своєму ліжку. 

Всього кілька слів і пелена зацікавленості цим чоловіком спала. Самозакоханий придурок і Дон Жуан! Ось таким я побачила його через мить. І саме тому не придумала нічого кращого, як вдарити його по начищеному самолюбству. І вдарила.. коліном в пах!  

Ох! Це треба було бачити! Або не треба... 

Поки він матюкався і тримався за особливе місце для кожного чоловіка,  я не гаючи жодної секунди кинулася утікати. На ходу зняла свою машину з сигналізації і за стрибнула всередину. Та навіть зі стоянки виїхати не встигнула, як почула позаду характерний звук двигуна мотоцикла.  

Ну а друга історія тільки розпочинається, але знайомство шаленої пари уже відбулося)) Лора та Лео з книги " Незнайомець з родимкою "

Усі оператори наче змовилися і заявили, що вільних машин не має. Розуміючи, що катастрофічно запізнююся,  я вирішила спіймати попутку. Думати про те, як я виглядаю на узбіччі дороги в коротенькій сукні не хотілося. Зараз головне встигнути вчасно на зустріч з куратором.  

Та схоже удача сьогодні була на моєму боці. Зовсім поряд зупинилася машина таксі і на вулицю вийшла молода жінка з дитиною. Не гаючи жодної секунди я кинулася туди, але в останню мить мене випередив високий брюнет і першим сів на заднє сидіння. У мене від такої наглості просто мову відняло, але лише на кілька секунд. 

- Водій, я дуже поспішаю! - заявив цей безсмертний чистою італійською і спробував зачинити двері. 

Та я так просто здаватися не збиралася! Встала перед ним таким чином щоб зачинити двері він не зміг. 

- Виходь з машини! Я першою побачила це таксі! - сердито заявила. Яке щастя, що я також добре знала італійську.  

- Вибачте, але я дуже поспішаю. Дочекайтесь на іншу машину. - брюнет блиснув своїми майже чорними очима і мені довелося визнати, що він ще той красунчик. Шкода лише, що такий ідіот.  

- З якої це радості! – моєму обуренню не було меж. 

- Сеньйорино, прошу вас, відійдіть або сідайте в авто. Тут не можна довго стояти. -  попросив бідолашний водій.  

- Без проблем! - радісно відповіла. - Посувайся! Швидко! 

Брюнет знову хотів обуритися, але я почала пробиратися в салон і йому нічого не залишалося, як пересісти на сусіднє сидіння. Зачинивши двері я нарешті видихнула з полегшенням і машина рушила. 

- Куди їхати? - запитав водій. 

І ми з брюнетом одночасно назвали одну і ту ж адресу. Здивовано переглянулися, але я не стала концентрувати свою увагу на цьому. Хто знає для чого цьому мачо знадобилося їхати в відомий дім моди. Можливо він там працює.  

Хоча.. оглянувши його дорогий костюм, годинник відомого бренду і відчуваючи  просто неймовірний парфум я дійшла висновку, що цей чоловік не простий смертний.  

Чому ж тоді він на таксі катається? Не має грошей на круту тачку? 

До зустрічі з куратором залишалося все менше часу, а моє таксі застряло в заторі. Брюнет також відкрито нервував і схоже такі події його точно не влаштовували. 

- Чому ми так довго стоїмо? - невдоволено запитав. 

- Попереду щось сталося. Усі стоять. - розвів руками водій.  

Несподівано мій сусід по нещастю витягнув з кишені одну купюру і швидко передав водієві. Сам же відкрив двері і вийшов на вулицю посеред дороги. На мить я навіть розгубилася, а тоді зрозуміла, що він вирішив дійти пішки.  

Часу на роздуми зовсім не було,  саме тому я швидко вистрибнула з іншого боку і побігла за прудким італійцем. 

- Гей! Почекай мене! - закричала, намагаючись його наздогнати.  

Та незнайомець навіть не думав зупинятися і я не придумала нічого кращого, як зняти свої босоніжки і кинути одну йому в спину.  

Ха! А я навіть не знала, що вмію так круто потрапляти в ціль. Цього разу я потрапила просто в голову брюнету. Не сильно звісно, але не надто приємно. Зате він одразу зупинився і оглянувся в мій бік.  

- Ти божевільна? - розлючено закричав. Підняв з асфальту моє взуття з таким виразом обличчя, наче збирався вбити мене ним же.  

- Я тебе кликала, а ти не зупинявся. - нарешті змогла  його наздогнати.  Мило усміхнулася, щоб хоч якось загладити свою вину, але брюнет продовжував вбивати мене поглядом. - Послухай! Нам потрібно за однією адресою. Можна я з тобою піду? 

- Ти точно божевільна! - випалив роздратовано чоловік і всунувши мені в руки туфлю,  швидко пішов далі.  

- Ну вибач за це. Я просто не знала, як по - іншому можна тебе зупинити. – довелося продовжувати свій біг босими ногами інакше я б просто не змогла наздогнати цього спринтера.  

- Залиш мене в спокої. Я не маю справ з божевільними. – не збавляючи швидкості випалив брюнет. Схоже він реально поспішав, але і я також.  

- Взагалі - то це ти зовсім не вихований. Вкрав таксі у мене з під носа! - вирішила добитися справедливості, адже у цьому вся я.  

- А я думав,  що ти там на клієнта чекаєш. - заявив цей придурок і змусив мене швидко змінити моє відношення до своєї персони.  

- Що!? - сердито закричала і не втримавшись,  уже вдруге кинула босоніжок у цього придурка. Цього разу потрапила спину.