Потраплянці, халепники і іже з ними...

Сьогодні цей напрямок у фантастичній та фентезійній літературі дуже модний. Давайте розбиратися разом, хто вони такі, ці потраплянці ( тільки не пишіть “попаданці” — це росіянізм!).

Потраплянці — це літературний термін, який виник на ґрунті російської літератури, де він наразі найчастіше вживається ( ну,  й українська підхопила це модне віяння). Означає одного або групу персонажів художнього твору, що потрапили невідомо куди (найчастіше в минуле або інший світ). Саме потрапляння характеризується несподіваністю, спосіб його науці невідомий (чим потраплянці відрізняються від звичайних героїв,  що потерпіли крах). Зустрічається як тілесне, так і духовне потрапляння (у вигляді вселення в тіло аборигена).

У творах багатьох авторів потраплянство - логічний і цілком закономірний прийом, щоб ознайомити читачів з незвичним для них зведенням правил альтернативного світу. Головний герой, так само, як і публіка, спершу нічого не розуміє і входить в курс справи поступово, з розжовуванням усіх неясностей. Сюжети часто зводяться до схеми: наш сучасник, що знає життя з інтернету. потрапивши в минуле, навчив предків виготовляти автомати. танки. ядерні бомби чи космічні кораблі, у найкоротші терміни побудував Галактичну імперію ( в авторів-чоловіків) або ж, якщо автор дівчина, то її героїня спритно закохала в себе найголовнішого правителя фентезі-світу. 

Автори статті про потраплянців  на Lurkmore.to стверджують, що такий підхід видає кризу ідей майбутнього та деяку “одержимість” минулим. Майбутнє не дуже то й потрібне, варто лише підправити минуле. зупинити час і далі в ньому жити… І з цим твердженням важко не погодитися, прочитавши чимало таких книг.

Типовий потраплянець у своїй кар'єрі переслідує наступні цілі:

Вижити;

Розібратися, куди потрапив;

“Асимілюватися” в суспільство, зайнявши там досить високе місце;

Отримати більше користі від процесу;

Повернутися додому (якщо на попередніх етапах досягнутий успіх, цей пункт відкладається, а то зовсім ігнорується).

Після повернення нерідко прагнення до повторного потрапляння - потраплянець або вже немало досяг там, або просто було весело, а тут він, як і раніше, сумовитий офісний планктон. Вірогідність появи сиквела підвищується, якщо гонорар у автора вже закінчується, а новий сюжет ніяк не народжується))

Слід розрізняти потраплянців і мандрівників у часі (мандрівників по світах). Визначальна ознака потраплянця - він переміщується в іншу епоху або інший світ не за своєю волею (чи вимушено), і ніколи відразу не знає, як повернутися назад. Так, Аліса Селезньова, Мікуру Асахіна і Доктор Хто потраплянцями не є, тоді як Філіп Джей Фрай - типовий потраплянець.

Потраплянці діляться на такі категорії:

Потраплянці в минуле. Уперше цю категорію придумав ще аж Марк Твен у своїй пародійній книзі "Янки з Коннектікуту при дворі Короля Артура" (сам автор спочатку в засновники жанру не рвався, а у своїй книзі висміював рицарські романи, які в його час були популярні десь так, як зараз фентезі, і висміяв так вправно, що навіть столітній янкі виглядає, ніби пародія на цілком сучасних потраплянців).

Популярні періоди потрапляння на російському самвидаві : Давня Русь, Стародавній Рим, татаро-монгольське іго, епоха Івана Грозного, епоха Петра І, період правління Миколи ІІ, революція 1917 року, громадянська війна,  особливо популярні потраплянці в часи другої світової війни. За кордоном користуються попитом  потраплянці у Стародавню Грецію та Рим, часи Тридцятилітньої війни в Європі, Громадянської війни у США,  вікторіанської епохи, кінця 19-початку 20 століття, другої світової війни. 

Потраплянці в майбутнє. Приклади в літературі - "Коли сплячий прокинеться" Герберта Веллса, "Двері в літо" Роберта Хайнлайна, "Корпорація Безсмертя" Роберта Шеклі, "Повернення із зірок" і "Футурологічний конгрес" Лема. 

Потраплянці в космооперу. Почалося все з класичного потраплянця в чуже тіло - Джона Гордона з двотомника Едмонда Гамільтона "Зоряні Королі" і "Повернення до зірок" (хоча він, принаймні, в оперу потрапляв за планом). Він же одночасно і потраплянець  у майбутнє, оскільки чуже тіло знаходиться тисячоліть двісті потому (він відразу займає вже готове тепленьке містечко, з неймовірно розумною, та ще і красивою, принцесою на додачу (причому обов'язково нелюбимою оригінальним власником тіла). 

Також сюди належать твори Гаррі Гаррісона про потраплянців-пацюків, серія книг “Лорд з планети Земля” Сергія Лук’яненка. Фредрик Браун написав роман про редактора журналу космоопери, який читає лист від фаната про недостатню епічність творів. Тут вибух перекидає його в паралельний всесвіт - якраз такий, який би сподобалася цьому фанатові. У багатьох подібних творах в паралельні світи перекидають відразу велику кількість людей, і навіть цілу Землю разом з усіма її мешканцями…

Потраплянці у фентезі . У цьому жанрі останнім часом десь половина книг — якраз про потраплянців. Типовий потраплянець - звичайний працівник офісу - опиняється у фентезі-світі. Він несподівано отримує суперздібності - володіє унікальними заклинаннями, є єдиним повелителем могутнього артефакту, героєм, поява якого передбачений пророками. Ну, або у найгіршому разі він може плюватися отруйною слиною. Як варіант, над жителями сірого магічного середньовіччя його підіймають знання і інтелект середньостатистичного жителя двадцять першого століття. 

Класика жанру фентезі-потраплянців - "Хроніки Нарнії" К. С. Льюіса, "Чаклунський світ" (він же "Світ відьом") бабусі Нортон, мешканці якого майже повністю складаються з потраплянців і їх нащадків. Широко відомі приклади нашого часу - "Не час для драконів" Лукьяненка і Перумова і надбагатосерійна епопея Орловського "Річард Довгі Руки".

Потраплянці в казку. Узагальнено - потрапляння у світ, змальований в іншому літературному творі, опціонально - прямо під час подій, що зображуються в ньому. Вважаєш, що Фродо був лохом і ти б швидше відніс кільце в Ордуін - наважся, і всі ельфійки твої! Вважаєш, що Гаррі Поттер невдаха - скажи йому про це особисто (заодно можна потренувати очкарика в рукопашному бої або видати йому парабелум). Чи, може, хочеш особисто врятувати Вовка від Червоної Шапочки, а Кощія - від Василиси? Немає нічого неможливого! Потраплянець на додачу до звичайних скіллів прогресорства  також частенько (але не завжди) має перевагу у вигляді знання сюжету подій заздалегідь (повністю або частково), чим не вагаючись користується до власної вигоди.

Зворотні потраплянці . Ще варіант сюжету з потраплянцями - проникнення чужака (інопланетянина, лицаря з минулого, невдахи з майбутнього і тому подібних) до нас - на нашу планету і у наш час, з неминучим “офігіванням” від тутешнього побуту. Є і варіант потраплянців з казкового світу - в наш, суворий і зовсім не чарівний. Якщо за сюжетом персонажеві властиві магічні або супергероїчні здібності, то виявляється, що у нашому світі здатності його: (варіант 1) працюють не гірше, ніж в сюжеті, (варіант 2) взагалі ніяк не працюють. Добре відомий приклад такого потраплянця — старий Хоттабич.

Кілька слів на захист потраплянців.  Внаслідок того, що потраплянська фабула вкрай проста у виготовленні, сьогодні вона є синонімом графоманії, але в минулі часи було написано багато, дуже багато цікавих та оригінальних творів, що цілком підпадають під цю статтю.

Потраплянство характерне для багатьох середньовічних сюжетів - як народних, так і літературних. До числа найдавніших із  широко відомих сучасній публіці потраплянських творів можна віднести "Подорожі Гуллівера" Джонатана Свіфта, бо їм вже без малого триста років.

Також класичною потраплянкою є керроллівська Аліса, а також Дороті/Еллі з "Чарівника Смарагдового міста". "Янкі при дворі короля Артура" Марка Твена - теж класичний потраплянець.

Потраплянська тема добре розкрита у Герберта Веллса. Це і класична "Машина Часу", і дуже пафосний роман "Коли сплячий прокинеться", туди ж можна віднести "Перших Людей на місяці". Дещо менш відомі його ж його ж романи "Люди як боги" і "Дивовижне відвідування", що цілком відповідають канонам жанру.

Першим російським потраплянцем можна вважати поляка Фадея Венедиктовича Булгарина - того самого, якого Пушкін назвав циганом на Парнасі. Його "Правдоподібні небилиці, або Мандрування по світу в ХХIX столітті" були опубліковані аж в 1824 році.

Класикою радянського потраплянства є "Блакитна людина" Лазаря Лагіна (відомого як автора "Старого Хоттабича"), написана в 1957-1964 роках. Але найбільш відомими вітчизняними потраплянцями стали Іван Васильович Бунша і Жорж Милославский з кінокомедії "Іван Васильович змінює професію".

Обов'язково варто згадати "О чудовий новий світ" Олдоса Хакслі. Зрозуміло, усе це не неабияке виправдання для юних графоманів, але, з другого боку, панічний страх літературних шаблонів є іншою крайністю, і теж властивий багатьом молодим письменникам, що забувають про головну істину — навіть у найбільш “затиражованому” жанрі можна спробувати сказати щось нове.

І мене нещодавно понесло на ті ж “галери” —  захотілося написати роман про “халепницю”, яка потрапляє в паралельний світ. Що з цього вийшло — дізнаються всі, хто зазирне до книги "Пройти під веселкою" . До речі, на неї сьогодні діє знижка.

Отже, любителів містики і фентезі  запрошую приєднатися до моїх героїв Міри і Світа у їхніх фантастичних пригодах. До речі, планується продовження!

Так, про “багатосерійні” твори я теж планую відізватися незлим тихим словом у своєму блозі. Далі буде))