До речі, про сварки...

Всім привіт! Кажуть, сьогодні сварімося))) У мене теж таке є. Якраз думала, як ще нагадати про своїх "Янголи приходять уночі". Це лірична історія, про... втім, краще промовчу. Просто заходьте, відкривайте, читайте. На неї сьогодні діє знижка!

Як не дивно, але подібна відверта брехня надала їй впевненості. Вона згадала про чашку чаю в своїх руках. Піднесла її до губ і зробила кілька ковтків. Хороший чай – свята справа! Аромат жасмину та інших трав творив чудеса. По тілу тут же понеслося тепло. Вона вже не тремтіла. Вона знову стала Лерою – впевненою в собі молодою жінкою.

Олег же, повний впевненості у своїй правоті, чекав, що вона скаже.

– Ти як? Вирішив скористатися тим, що я напилася в той вечір? Змушена тебе розчарувати. Я пам'ятаю, куди дивилася, – «Ну-ну!», – казав його погляд. – Я дивилася на картину Вадима!

Від цих її слів Олег оторопів. Лера відштовхнула його і вийшла з кута, в який він загнав її.

Виявляється, все так просто! Тепер-то вона точно не поступиться. Нехай забирається з її будинку!

Однак, Олег і не думав здаватися.

– Леро, а нічого, що картина висіла в іншому залі? – Лера зупинилася і повернулася до нього обличчям. Здається, він це цілком серйозно. Олег знову став підходити. – Ти, якщо дійсно пам'ятаєш, звичайно, то згадай, де стояв я і куди дивилася ти. А потім вже кажи, що я користуюся ситуацією!

«Чому це вона повинна була на нього дивитися?! Він бреше! точно бреше! Це маячня! Такого не було!»

Але ж картина і справді висіла в іншому залі. А спогад споглядання такий яскравий...

Хай там як, навіть якщо й припустити, що він каже правду, від цього мало що змінюється.

– Поясни мені, чого ти хочеш? Тобі мало, що всі навколо захоплені тобою і заносять хвости на поворотах? Ти хочеш, щоб і я робила так само? Вибач, не виходить у мене захоплюватися твоєю безпардонністю. Не вмію я кривити душею. І не розумію, чому інші терплять тебе!

– Ти бачиш, – Олег посміхнувся. – Ми з тобою вже лаємося, як подружжя на кухні. Знаєш, мені іноді здається, що твоя донька, якій три з половиною, набагато прозорливіша, ніж ти, і з пів погляду зрозуміла, чого я добиваюся. Ти звинувачуєш мене в товстошкірості, а сама відмовляєшся бачити очевидних речей, – Олег взяв її за плечі. – Леро...

– Олеже! Та я не потрібна тобі! – з відчаєм вигукнула Лера. – Навколо тебе сотні жінок, які будуть щасливі від однієї думки, що ти хочеш жити з ними. Облиш мене!

– Леро, не потрібні мені ті, хто мною захоплюються! Мені ти потрібна! Ну, невже це незрозуміло?! Ти! Така, яка ти є!

– Я не вільна.

– Леро! Він загинув три роки тому! Змирися вже з цим! Прийми, нарешті!

По обличчю потекли сльози-зрадники. Тільки Лера не збиралася плакати у нього на плечі.

– Тобі ніхто не давав права розмовляти зі мною в такому тоні, лізти в моє життя і, тим більше, кидатися на мене! Відпусти мене негайно і забирайся, нарешті, вже з мого дому!

Якийсь час Олег ще дивився на неї. Лера ж була не в тому стані, щоб зараз замислюватися на тему того, що він бачить.

– Яка ж ти...

Він не договорив. Лише махнув рукою і, різко розвернувшись, стрімко вийшов з кухні, грюкнувши дверима.

Лера змахнула з лиця сльози і сіла на диван. Тепер залишилося тільки дочекатися, щоб різко та холодно, грюкнули вхідні двері. Тепер він точно піде. Навряд чи після всього цього, ще бодай раз з'явиться на порозі її квартири.