Наскільки довжина речень впливає на твір?

В літературі присутні тисячі різноманітних стилів написання твору. Хтось концентрує увагу на деталях, комусь подобається писати суть подій і так далі. Але є одна технічна сторона твору, що ніколи не знайде одну спільну дорогу в головах читачів. Як писати – короткими реченнями без перенавантажень їх оборотами, чи навпаки, намагатися створити складне речення з кількома підрядними частинами?

Є наслідувачі, що стараються у власному творі використовувати невеликі речення, і за це багато-хто із читачів критикує, намагаючись за цією технічною частиною натякнути, що твір виглядає як розповідь школяра. З іншої сторони, при створенні розповіді, де основа – це складне речення з кількома частинами, виникає умовний колапс в автора, адже і в такій ситуації він отримує певну критику занадто складного написання. Тоді що ж робити? Це мені нагадує бажання людини одночасно подивитися і в ліву сторону, і в праву. Але подібного зробити неможливо. Намагаєшся знайти золоту середину, і отримуєш критику відразу ж з двох сторін.

Якщо чесно, то я, як читач, ніколи не зважаю увагу на помилки в творі. Сидіти і годинами набирати текст на клавіатурі виснажує. Я знаю, що в мене багато граматичних помилок в розповідях, зокрема це пов’язано з багаторічною працею на російській мові. Ну, знаєте, коли пишеш на українській мові, але механіка рук замість української «и» тисне на «і», по прикладу російської розкладки. Від подібного складно відучитися. Ну я щось не туди забіг. Повернемося до речень.

Читач буває різним – одні не в змозі витримати один детальний розділ на 30000 символів, а інші навпаки, з легкістю поринають в атмосферу історії в такому форматі. Я звик у власних творах при повільному розвитку подій використовувати великі речення. Тобто в відповідності від темпу історії, і змінюється розмір речення. Якщо по сюжету починається розвиток динаміки, то речення зменшуються. Так читач автоматично прискорюється разом с головними героями, які різко потрапляють в проблемні ситуації.

Так ось, через подібний трюк, в одному творі може бути цілий розділ, який присвячений одній дії головного героя – ну, нехай буде вибір капелюха під час покупки, а потім при динамічному написанні, через кілька глав в одному ж розділі відбутися десять, а то і більше різноманітних дії, нехай це ж хлопець в капелюхі випадково заблудився на курортному острові. Це можна порівняти з американськими гірками. І відповідно від ситуації, речення також змінюють довжину. А навіщо так? В першому випадку, автор намагається розсіяти уваги читача, показати навколишнє середовище, а головний герой – частково знаходиться на підхваті. В цьому випадку саме довгі речення і підходять, з їхнім різноманіттям. А в другому випадку. Увага концентрується тільки на головних героїв, які потрапили в неприємності. Нам вже не треба описувати навколишнє середовище, так як ми це зробили раніше, тому увага буде на динаміці. Тобто короткі, невеличкі речення. Для створення атмосфери швидкості.

Я люблю подібними прийомами користуватися. Але не усім читачам це подобається. А як ви справляєтеся з подібним?