Кому жахастиків? Флешмоб

Вітаю, любі читачі й колеги! Юна авторка ШАДІА передала мені естафету у флешмобі "Страх, як він є". У моєму доробку лише один твір, в якому є відповідний шматочок розповіді. Його я вам і представляю проти ночі.

Косячись у бік рудоволосої, Андрій увімкнув старенький телевізор, який транслював лише кілька каналів. Кожен з них не показував чіткої картинки, був шум, рипіло, гуло й стріляло.

“Ну що за невезуха! Дивно, що світло взагалі працює з такими аномаліями зв’язку”.

Не встиг він додумати думку до кінця, як лампочка блимонула й згасла. Будинок огорнула пітьма.

Андрій не на жарт злякався. Йому було зовсім не до вподоби ночувати з незнайомкою без світла. Навпомацки він пішов до кутка, відгородженого від іншої частини кімнати грубою, що слугував кухнею, шукаючи сірники й свічку. Тремтячими руками запалив вогник, а коли розвернувся… закляк і впав, бо ватяні ноги відмовили. Свічка теж впала. Згасла. У відблисках, що пожгли йому очі, на сітківці закарбувався відбиток створіння, яке виринуло з темряви. Величезні пурпурові баньки, роззявлена пащека з кількома рядами гострих зубів, з якої капає слина, і сморід, такий, що дух вибиває, і все це на тлі позбавленого шкіри лиця. Липкий страх огорнув Андрія, вп’явся скрюченими пальцями в груди, заважаючи дихати. Повітря навколо коливалося, як розведений протухлий кисіль, а волосся на голові хлопця ворушилося, живучи власним життям.

Раптом дмухнув вітер, щось нестямно завило, барабанні перетинки ледь не лопалися від звукової хвилі. І все стихло.

За арт велика дяка Вікторії Вировій (ось і знадобився)).

У свою чергу передаю естафету Оксані Кириченко.